Головна » 2014 » Березень » 16 » Зовнішня та внутрішня політика Святослава. Розквіт давньоруської держави за Володимира Святославича.
21:24 Зовнішня та внутрішня політика Святослава. Розквіт давньоруської держави за Володимира Святославича. | |
Князювання Святослава (964-972 рр.) - сина Ольги й Ігоря - було спрямовано в основному на розширення кордонів Русі і збройну боротьбу із сусідами. Візантійський автор Лев Діакон, сучасник князя Святослава, так описав його зовнішність: це була людина середнього зросту, струнка, із блакитними очима і пласким носом. Він голив бороду і голову, залишаючи довгий пучок волосся на голові і довгі вуси. У вусі Святослава блищала золота серга з двома перлинами і рубіном посередині. На початку князювання військова активність Святослав була зосереджена на Сході. Протягом 964-966 р.р. Святослав у результаті численних походів приєднав землі вятичів, завдав поразки Волзькій Болгарії, підкорив мордовські племена, розгромив Хазарський каганат, успішно воював на Північному Кавказі й Азовському узбережжі, відбив натиск печенігів. Однак розгром Хазарського каганату відкрив шлях на Русь кочовим народам Сходу, у першу чергу печенігам. Крім цього, успішні завойовницькі походи Святослава стривожили Константинополь, який побоювався посилення Русі. У 968 р. візантійський імператор запросив Святослава для боротьби з болгарами, зіштовхнувши між собою дві небезпечних для імперії слов'янські держави - Русь і Дунайську Болгарію. Але після того, як Святослав наніс болгарам ряд великих поразок і укріпився в Подунав'ї, наміряючись навіть перенести туди свою столицю, Константинополь виступив на боці болгар і підштовхнув печенігів до набігу на Київ. Перервавши воєнні дії, Святослав у 968 р. на короткий час повернувся до Києва, але вже в 969 р. розпочав другий похід на Балкани. Однак боротьба з Візантією закінчилася невдало: після ряду тактичних перемог Святослав був оточений стотисячним грецьким військом. З величезними втратами йому удалося відійти на Подніпров'я, відмовившись від завойованих дунайських територій. Під час повернення в Київ Святослав у 972 р. потрапив у засідку, влаштувану печенігами біля дніпровських порогів за вказівкою Візантії. Він був убитий. За легендою, печенізький хан Куря наказав зробити з черепа Святослава чашу для вина. Святослав також спробував закріпити владу династії Рюриковичів, ліквідувавши залишки племінних княжінь. У 969 р. він розділив князівства між синами, поставивши своїм намісником у Києві Ярополка, у Древлянській землі — Олега, а в Новгороді — Володимира. Після смерті Святослава його сини почали боротьбу за оволодіння великокнязівським престолом. Спочатку великим князем Київським став Ярополк, що убив конкурента - брата Олега Древлянского (977 р.) Молодший брат Ярополка Володимир Святославич, найнявши варязьку дружину, вирушив на Київ. У ході війни Ярополк був убитий, і Володимир став великим князем. Князювання Володимира стало початком періоду розквіту Київської Русі. Продовжуючи політику своїх попередників по об'єднанню навколо Києва слов'янських земель, Володимир у 981-993 рр. підкорив вятичів і хорватів, а також литовське плем'я ятвягів. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, у складі якої об'єдналися всі землі східних слов'ян. На півночі вони доходили до Чудського і Ладожського озер, на півдні - до лінії Південний Буг-Рось-Дон, на сході - до межиріччя Оки і Волги, на Заході - до Дністра, Карпат, Німану і Західної Двіни. Давньоруська держава стала найбільшою країною тогочасної Європи. Була вирішена одна з найважливіших задач того часу: забезпечення захисту руських земель від набігів численних печенізьких племен. Для цього по ріках Десні, Осетрі, Сулі, Стугні був споруджений ряд фортець. В зовнішній політиці метою Володимира було, з одного боку, зміцнення південних і східних кордонів Русі, на яких проходила постійна боротьба з кочівниками, а з іншого боку — зміцнення її становища серед християнських держав Європи. Володимир вів активну дипломатичну гру, закріплюючи політичні союзи за допомогою династичних шлюбів. Сина Святополка він оженив на доньці польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав став зятем шведського короля Олафа Скот-конунга. Численні шлюби самого Володимира (літопис повідомляє, що в князя було 5 офіційних дружин) також носили династичний характер. Велике політичне значення мало також офіційне прийняття християнства як державної релігії. Після хрещення Русі розширилися її відносини з Візантією і Священною Римською імперією, з якою у 1013 р. було укладено дипломатичний договір. При правлінні Володимира відбулося зміцнення держави. Князівські сини і старші дружинники отримали в управління найбільші центри - колишні племінні княжіння. Таким чином, на зміну старій родовій знаті остаточно прийшов клас феодалів, що знаходився у васальній залежності від великого князя Київського і зосередив у своїх руках велику земельну власність. При цьому родоплемінний розподіл східнослов'янських земель змінився територіальним, що ознаменувало остаточне складання держави, яка управлялася призначуваними великим князем намісниками і удільними князями. У результаті цієї реформи всі найбільші феодальні володіння Русі і усі вищі ступні феодальної ієрархії зосередилися в руках одного князівського роду - Рюриковичів. Ще одною реформою Володимира стало впровадження зводу законів усного звичаєвого права, названого літописцем «Уставом земельним», який згодом став основою першої на Русі писаної збірки юридичних норм «Правди Ярослава» (1016 р.). Усе вільне населення Київської Русі звалося «люди». Звідси термін, що означає збір данини - «полюддя». Основна маса сільського населення називалася «смердами». Вони могли жити як у сільських громадах, що несли повинності на користь держави, так і у вотчинах (спадкоємних феодальних володіннях, де феодальна залежність була більш важкою). Селяни не були власниками землі, а були її користувачами, одержуючи від феодала ділянку землі на тих або інших умовах аж до спадкоємного користування. Звідси особиста залежність селянина від феодала, ступінь якої могла бути різною - від виплати натуральної або грошової ренти (оброку) до панщини. Перетворення колишніх вільних общинників у феодально-залежне селянство йшло по трьох основних напрямках: або в результаті захоплення общинних земель феодалами, або шляхом роздачі князем земель дружинникам, або шляхом поневолювання селян унаслідок їхнього розорення через неврожаї, голод, пожежі, стихійні лиха, напади ворогів і т.п. Одним зі шляхів закріпачення вільного населення було закупництво. Селяни, що розорилися або зубожіли, брали у феодалів у борг «купу» - частину врожаю, худобу, гроші. Звідси назва цієї категорії феодально-залежного населення - закупи. Закуп повинен був працювати на феодала-кредитора і підкорятися йому, поки не поверне борг. Крім смердів і закупів у князівській і боярській вотчині були раби, яких називали «холопами», або «челяддю». їх ряди поповнювалися як з числа бранців, так і з числа одноплемінників, що розорилися. В останні роки правління Володимира загострилися його відносини із синами - Святополком і Ярославом, що почали виявляти прагнення до самостійності і виходу з-під влади великого князя. Під час підготовки до військового походу на Новгород у 1015 р. проти Ярослава, який відмовився платити данину Києву, Володимир помер. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |