Головна » 2014 » Березень » 16 » Соціально-економічний розвиток Польщі в XIII – XIV ст. Розвиток феодальних відносин.
21:19 Соціально-економічний розвиток Польщі в XIII – XIV ст. Розвиток феодальних відносин. | |
В умовах наростання феодальної роздробленості молодший син Владислава Германа — Болеслав III Кривоустий (1102-1138) — востаннє об'єднав польські землі. Однак повернути країні могутність, яку та мала за перших Пястів, він не спромігся. Перед смертю Болеслав III проголосив принципи успадкування влади (пізніше вони дістали назву статуту), згідно з якими Польська держала остаточно поділялася за його синами на уділи. Верховна влада передавалася старшому синові, який ставав великим князем. Цей акт започаткував у польській історії період феодальної роздробленості. В ХІІІ ст. німецькі феодали вже загрожували польським землям не тільки із заходу. В 1226 р. на запрошення удільного князя Конрада Мазовецького до країни прибули рицарі Тевтонського ордену. За їхньої підтримки він сподівався підкорити племена язичників-пруссів, які з півночі постійно нападали на Мазовію і приєднати їхні землі до своїх володінь. За цю допомогу Конрад подарував орденові Хелмську землю. Однак тевтонці досить швидко забули про денну присягу, що давали князеві. У 1237 р вони об'єдналися з прибалтійським Орденом меченосців і, спираючись на підтримку Священної Римської імперії та папської курії, протягом півстоліття захопили прусські, а згодом і польські північні землі — Східне Помор’я, Куявію і Добжинську землю. На завойованих теренах хрестоносці створили власну державу зі столицею в Марієнбурзі (Мальборці), яка протягом усього періоду свого існування була найнебезпечнішим ворогом Польщі. У 40-х роках XIII ст. Польщу спустошила монголо-татарська навала. Татари спалили Люблін, Сандомир, Краків і рушили в Сілезію. 9 квітня 1241 р у битві під Легницею сілезьке й великопольське ополчення зазнало від них поразки. Під час битви загинув сілезький князь Генрік II Благочестивий. Монголо-татарська навала зруйнувала державне утворення, яке історики називають «монархією сілезьких Генріків» (її творець -Генрік І Бородатий (1202-1238). І хоча Польські землі не потрапили в татарське ярмо, ще тривалий час країна була змушена рахуватнся з постійною загрозою зі сходу. За часів феодальної роздробленості збільшилася кількість які дістали право обкладати населення різноманітними рий й повинностями. Крім князів, збирали данину великі світські землевласники й церква. Службові села майже зовсім зникли, а основним виробником у польському господарстві й основним платником податків став залежний селянин. Разом із тим від кінця XII ст. окремі великі феодали розорювали нові землі й освоювали пустки, на які вони запрошували вільних польських та іноземних посадників (переважно німців). Посадники отримували позику у вигляді реманенту та насіння й на деякий час звільнялися від повинностей. По закінченні терміну "вольниці" землевласники стягали данину (чинш грошима або натурою), але про її розміри домовлялись заздалегідь. Це заохочувало селян до інтененвнішої праці, оскільки решту врожаю вони залишали собі й могли обмінювати на необхідні товари. Посадники застосовували досконаліші методи обробітку землі, нові знаряддя праці. Основною системою в рільництві стало трипілля. Завдяки колонізації нових земель і наданню поселенцям пільг господарства почали давати значні прибутки. Колонізація нових земель супроводжувалася також соціальними змінами у польському суспільстві. Вони були викликані передусім локацією (заселення сіл за німецьким правом), шо поширилася по всій країні. Локатор (солтис), переважно німецького походження, домовлявся із землевласником про умови заселення й користування землями, на які він пізніше запрошував колоністів. За це локатор отримував від землевласника найліпші ділянки, які міг передавати у спадок, і звільнявся від усіх повинностей. Німецьке право давало змогу краше організовувати життя сільських общин, аніж польські юридичні норми, що діяли до того часу. Воно визначало принципи сільського самоврядування, узгоджуючи їх з верховними судово-адміністративними прерогативами землевласника. Починаючи з ХІІІст. німецьке право (магдебурзьке, любецьке тощо) поширюється й на міста, забезпечуючи їм більшу автономію. Серед міських жителів були як німецькі осадники, котрі займали в них провідні позиції в економіці й управлінні (більшою мірою в Сілезії та Західному Помор'ї, меншою — у Великій і Малій Польщі), так і поляки й євреї. Особливо інтенсивно зростали міста, розташовані на великих торговельну шляхах — Краків, Вроцлав, Познань тощо. З XIII ст. в Польщі формується міський стан, що складався з трьох груп. Першу з них становив патриціат, до якого належали заможні купці та цехові майстри. Саме вони очолювали міське самоврядування. Патриціат обирав міські ради (магістрати), які виконували законодавчі, виконавчі та судові функції. До другої групи належали міщани-ремісники середньої руки, які також брали участь у міському управлінні й могли входити до магістрату. Третю групу становив плебс, позбавлений усіх прав. Серед патриціату й частини міщан, особливо у великих містах Сілезії, як правило, переважали німці, тоді як серед плебсу — поляки. Внаслідок цього інтереси вищих міських верств не завжди збігалися з інтересами польського суспільства. Разом із тим іноземне походження купців сприяло налагодженню зовнішніх звязків, шо дало змогу Польщі прилучитися до широкої міжнародної торгівлі. Особливо інтенсивно Польща торгувала з Німеччиною, Київською Руссю, Чехією та іншими сусідніми країнами. Якщо міський стан у Польщі в ХІІІ ст. ще тільки почав формуватися, то духовенство на той час уже цілком склалося яяк окремий стан. Воно володіло величезними маєтностями, мало низку привілеїв і практично звільнилося з-під опіки князів. Основні ж багатства й політичну владу дістав рицарський стан, який складався з великих феодалів (можновладців) і служилої знаті - рицарів. Формування цього цього стану, як міського, тривало. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |