Як самостійна наука, археологія має свої методи, найголовнішими серед яких є методи польових досліджень археологічних пам'яток. Археологічними пам'ятками вважаються всі матеріальні рештки діяльності людини або змінене людською працею (із слідами діяльності людини) природне середовище. Вони можуть бути умовно поділеними на кілька груп: місця проживання давніх людей — стоянки, поселення, городища (поселення, оточені ровами, валами, мурами), окремі житла; поховальні пам'ятки — поля поховань, кургани, окремі могили; місця культового характеру — храми, святилища; споруди та місця для роботи (майстерні, рудники, шахти); окремі предмети (знаряддя праці, прикраси, предмети побуту, зброя та ін.).

 

Пам'ятки майже ніколи не бувають абсолютно відірваними одна від одної. Значні групи синхронних археологічних пам'яток, що мають комплекс спільних ознак у специфічних типах знарядь, жител, поховальних споруд, ритуалів, формах та орнаментації посуду тощо (а також однотипну еволюцію цих ознак) й розташовані на певній обмеженій території, називаються археологічними культурами.

 

Археологічна культура — група споріднених пам'яток, які належать до одного відрізку часу і займають певну територію. Спорідненість пам'яток визначається за комплексами знахідок та іншими проявами матеріальної і духовної культури. Окремі культури називають за назвою місцевості, де було вперше відкрито й досліджено її пам'ятки (трипільська, черняхівська), за типом поховань (ямна, катакомбна, зрубна), за формою або орнаментом кераміки тощо.

 

Археологічна культура є етнографічною категорією, оскільки вона передбачає певну групу її носіїв — плем'я, народність. Групи споріднених культур утворюють етнокультурні області. В окремі епохи термін "археоло-гічна культура" може збігатися з хронологічним поняттям періоду, пори. Говорять, наприклад, мустьєрська культура, або пора.

 

Переважна більшість науковців вважає: кожна археологічна культура відповідала, очевидно, окремому соціально-історичному організму. Декілька археологічних культур із спорідненими, хоча й дещо відмінними, побутом і духовною культурою, близькими рисами, рівнями розвитку й напрямами господарської діяльності тощо, становлять «культурно-історичну область», або «блок культур» (іноді замість терміна «культурно-історична область» уживається термін «культурно-історична спільність»). Таке ототожнення не зовсім правильне, бо «культурно-історична область» є характеристикою території поширення споріднених пам'яток, а «культурно-історична спільність» стосується населення цієї області).

 

Треба гадати, культурно-історичні області звичайно складалися з культур споріднених етносів, хоча тут могли бути й винятки. Найдавніші археологічні культури виникли, як тепер уважають, ще в ашельську епоху раннього палеоліту, а культурно-історичні області — в неоліті (дніпро-донецька, ямково-гребінцевої кераміки). На відміну від окремих культур вони формувалися в межах кількох природних смуг (область ямково-гребінцевого неоліту — в лісовій і лісостеповій, трипільська область мідного віку — в лісостеповій, із виходом у лісову ті степову).

 

Археологічні пам'ятки доходять до нас найчастіше у вигляді культурного шару, утвореного із "суміші" землі з рештками матеріальної культури давніх людей. Культурний шар рідко коли залягає на поверхні,— як правило, його перекриває пізніший за часом грунт. Опис особливостей розташування та структури культурного шару називається стратиграфією. Цим терміном в археології користуються у двох випадках: коли треба підкреслити, в яких геологічних відкладах залягає пам'ятка (наприклад, починаючи з епохи бронзи всі пам'ятки перебувають у сучасному грунті, а раніші — нижче нього); коли необхідно вказати на послідовність утворення пам'яток різних епох на одній і тій же площі або де їхні площі перекривають одна одну (наприклад, коли на печерній стоянці палеолітичний шар розташовується під мезолітичним, або коли поселення бронзового віку перекриває собою поселення неоліту, або коли катакомбне поховання впущене до насипу більш раннього ямного кургану).

 

Предмети матеріальної культури минулих епох залягають у культурних шарах. Культурний шар вирізняється темнішим кольором, може мати різну товщину і глибину залягання. Особливо товстий культурний шар буває в містах, на городищах, телях. Телі, або тепе, — горби, на яких довго селилися люди — відомі на Балканах, у Середній Азії та в країнах Близького Сходу. Рештки палеолітичних стоянок залягають інколи на глибині до 25 м у глині або лесі. Глибина залягання культурного шару більш пізніх епох невелика (1-2 м).

 

Стоянки, поселення, селища бувають одно-, дво- або багатошаровими. Останні виникають тоді, коли одне й те саме місце заселялося людиною кілька разів. Між культурними шарами або горизонтами такої пам'ятки, як правило, є прошарки ґрунту без знахідок, що називаються стерильними.

 

В археології існує ще поняття "залягання знахідок іп БІПІ", що означає їх непорушеність, збереження там і в такому положенні, в якому залишила їх давня людина.