Головна » 2014 » Березень » 16 » Грошова політика місцевих урядів.
20:39 Грошова політика місцевих урядів. | |
| Внаслідок воєнних дій значна частина України, а з осені 1920 р. — вся її територія опинилася під владою українського більшовицького уряду, позбавленого будь-якої самостійності при вирішенні питань не тільки політичного, а й фінансового характеру. Керівництво грошово-емісійною політикою перебувало у монопольному віданні Москви. В умовах постійних воєнних дій більшовики не змогли провести радикальної грошової реформи, тому продовжували у величезній кількості друкувати підготовані Тимчасовим урядом грошові знаки номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50,100, 250, 500,1000, 5000 та 10 000 рублів. Лише у 1919 р. на ринку з'явилися так звані "расчетные знаки" вартістю 1, 3 та 5 рублів. Вони мали вигляд поштових марок, і на них вперше було розміщено радянську символіку. Потреба у дедалі більшій кількості грошей змусила радянський уряд дозволити використання різноманітних грошових сурогатів — купонів, векселів, облігацій тощо. Крім того, вдалося налагодити випуск грошових знаків царського зразка, до яких населення ставилося з більшою довірою. Особливість грошового ринку України в той час — відсутність єдиної грошової системи. В обігу перебували всі емісії російських урядів, українські випуски, білогвардійські грошові знаки, а також величезна кількість місцевих бон, купонів, квитанцій тощо. Не маючи можливості задовольнити потреби ринку у грошовій масі радянського зразка, радянський уряд України змушений був тимчасово дозволити використання грошей попередніх випусків. Грошових сум, що надходили з радянської Росії, не вистачало для покриття видатків, необхідних для фінансування державних органів, Червоної Армії, промислових підприємств, які працювали не лише для потреб України, заходів соціальної та культурної політики. За цих умов уряд радянської України здійснив спробу започаткувати емісію власних грошових знаків. Народний комісаріат фінансів України підготував "Тези з питання про загальний фінансовий стан", де вказувалось на наявність у Києві матеріальної бази, необхідної для випуску власних грошей. Виходячи з умов договору з Російською Федерацією про проведення єдиної економічної політики, передбачалось домовитись про обіг українських грошей на території обох радянських держав. У 1919 р. було розроблено план випуску грошового знака вартістю 50 карбованців. Нарком фінансів М. Литвиненко 12 травня отримав доручення розробити проекти грошових знаків. Такий стан справ повністю відповідав його переконанням члена Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів), яка виступала проти тісного союзу з радянською Росією. Виходячи з цього, М. Литвиненко опрацював план проведення грошової реформи, який передбачав негайне запровадження національної валюти. Однак даний задум суперечив прагненню Леніна уніфікувати грошову систему всіх радянських республік. Уже 22 травня він разом з головою ВЦВК М. Калініним та наркомом фінансів РСФРР М. Крестинським від імені ЦК РКЩб) надіслав Голові Раднаркому України X. Раковському шифротелеграму з вимогою не ставити на засіданні уряду фінансових питань щодо випуску нових грошових знаків або обміну українських карбованців без попереднього погодження з ЦК РКП(б). При цьому підкреслювалось, що такі питання можуть вирішуватися лише у всеросійському масштабі. Спроба випуску Україною одного грошового знака була розцінена у Москві як прояв сепаратизму. Уряд "незалежної" радянської України тут же було попереджено про недопустимість даних рішень. А вже 1 червня 1919 р. у Москві було прийнято Декрет про військово-політичний союз України, Білорусії, Литви, Латвії та інших радянських республік з Російською Федерацією. Він передбачав провести об'єднання військових організацій та військового командування, залізничного управління та господарства, фінансів тощо. Для керівництва цими галузями були створені єдині колегії. Вже 28 червня було прийняте рішення про об'єднання наркоматів РРФСР та УСРР, яке передбачало створення єдиного народного банку, спільної грошової системи та затвердження кошторису радянської України Раднаркомом РСФРР. Було зазначено, що грошові знаки українських емісій не будуть прийматися в Росії, вони оголошувались недійсними, і їх обмін на рублі припинявся. До червневих рішень Москви Наркомату фінансів України за короткий проміжок часу (між 12 і 22 травня) вдалося розробити проект власного грошового знака. Згідно з представленим зразком, купюра несла відповідне ідеологічне навантаження. На її аверсі було вміщено нову назву держави — Українська Соціалістична Радянська Республіка, герб республіки, затверджений у Конституції УСРР 14 березня 1919 р., лозунг "Пролетарі всіх країн, єднайтеся!" тощо. Всі написи на купюрі виконані українською та російською мовами. 9 травня 1919 р. Рада народних комісарів УСРР ухвалила декрет про випуск грошових знаків вартістю 10 карбованців, що за зовнішнім оформленням відповідали аналогічному номіналу, який друкувався Директорією УНР у Кам'янці-Подільському. Відрізнялися вони тим, що були відкарбовані на тоншому папері фарбою більш насиченого червоного кольору. Випускалися вони в Києві влітку 1919 р. і перебували в обігу до середини 1920 р. Вважається також, що органи радянської влади випускали, як і денікінці, грошові знаки зразка 1918 р. вартістю 60 карбованців (серії AO 236-250). Яка ж ситуація склалася з державними фінансами в Україні 1918 року. В листі до Ради міністрів А.К.Ржепецький з цього приводу зазначав: "Не вважаючи на вжиті заходи, поступлення Державних прибутків іде дуже поволі і в дуже малих розмірах. Видатки ж Української Держави, особливо видатки, зв'язані з ліквідацією безладного часу дуже великі і тимчасово перевисшують в значній мірі прибутки". В таких обставинах, зауважує доповідач, "перевисшення видатків над прибутками необхідно покривати позичками. Долгочасній позики, ні внутрішній, ні закордонній в цей час заключити неможливо. Через це певнішним способом для тимчасового покриття перевисшення видатків являється випуск відсотенних паперів Державною скарбницею". Цей витяг з доповідної свідчить, в свою чергу, й про нездійсненність початкових сподівань уряду про придбання грошового кредиту, золото від якого, як заявляв 19 травня С.М.Гутник, мало "оплодотворити" життя всього українського народу. У ситуації, що склалася, міністр фінансів пропонував урядові: "По згаданим міркуванням прохаю дозволити випустити ще 20 серій білетів Державної скарбниці за №№ від 21 до 40 по 25 міліонів карбованців (50 міліонів гривень) в кожній серії, а всього на суму 500 міліонів карбованців (1 міліард гривень) на чотирьохрічний реченець з призначенням річного прибутку по цим білетам в 3,6% або по 1 шагу зо ста гривень в 1 день". При цьому додавався відповідний проект закону. Міністерство прагло якомога швидше отримати ухвалення від уряду своєї пропозиції, а тому вже 2 липня у записці від Кредитової канцелярії за №856 до держсекретаря під грифом "досить негайно" прохало його "не відмовити у належних розпорядженнях про негайне внесення цих законопроектів у найближче засідання Ради Міністрів". В результаті 9 липня 1918 р. Гетьманом було затверджено Постанову "Про надання міністрові фінансів права нового випуску серій білетів Державної скарбниці", на умовах які пропонувалися у доповідній запиці А.Ржепецьким, з нарахуванням відсотків з 1 червня 1918 року. Одним з основних факторів, як відомо, що впливають на відсоткові ставки прибутковості по облігаціям, є термін їхнього погашення. Другий випуск облігацій внутрішньої позики 1918 р. за своїми умовами у точності повторював умови першого. Враховуючи, що випуск облігацій (по ХХ серій) було законодавчо здійснено двічи, їх мало б бути сорок номінальних серій. Проте зазначеної серії вищої за ХХ не існувало, а це означає, що, згідно закону 9 липня, у Берліні було здійснено повторний видрук першої емісії 3,6% білетів, тобто зроблено другий наклад. Другу партію державних облігацій дозволено було випустити у обіг з 5 серпня 1918 року. Втім, історики вітчизняних фінансів, зокрема Л.Нєманов, який у своїх дослідах у 1919 р. користувався гетьманськими урядовими архівами і свідченнями фахівця з Кредитової канцелярії, стверджують, що у 1918 р. емісії цих позик так і не було здійснено. Всі замовлені облігації було переправлено в Україну ще за влади П.Скоропадського. Офіційно таких облігацій мало бути випущено на 2 млрд. грн., але берлінська друкарня виробила їх на 9 млн. 300 тис. грн. більше від замовленої загальної суми. Отже, всього у розпорядженні українського уряду було облігацій внутрішньої державної позики (у 3,6% річних) на 2 млрд. 9 млн. 300 тис. грн. у сорока серіях (двічи по ХХ серій), які за Гетьманату 1918 р. так і не було емітовано у ринковий обіг країни. В липні 1918 р. урядом було ухвалено здійснення ще одної грошової ін'єкції. Потреба у ній була викликана не лише кризою грошової маси в урядовому розпорядженні і потребою в інвестиціях у народне господарство, а й окремими зовнішньополітичними чинниками. 15 травня 1918 р. Україною було підписано фінансову угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною про переведення між ними грошової трансакції. Згідно цієї угоди гетьманський уряд надавав вказаним Центральним державам грошову позику у розмірі 400 млн. крб., що зменшувала український грошовий обіг на 40%, а грошей в урядовому розпорядженні і так було вобмаль. 20 травня 1918 р. урядом було повторено засади випуску знаків Держскарбниці, що встановила Центральна рада, з підтвердженням того, що ці знаки мають бути погашені не пізніше 1 березня 1919 року. Цим було створено правову базу для здійснення нової емісії. На 30 червня 1918 р. до обігу в країні вже було випущено 350 млн. крб. першої гетьманської емісії, що було здійснено відповідно закону від 9 травня, "а між тим, - відзначав у записці (за №854) до Ради міністрів А.Ржепецький, - все ж-таки почувається велика потреба в грошових знаках". При цьому, він вважав "надзвичайно необхідним побільшити випуск знаків Державної Скарбниці ще на суму 500.000.000 карбованців". До записки додавався й відповідний проект закону, затвердження якого й просив фінансовий міністр України. Уряд підтримав пропозицію А.Ржепецького і 9 липня 1918 р. Гетьманом було затверджено Закон "Про додатковий випуск знаків Державної скарбниці на 500 млн. крб.", в якому, зокрема, зазначалося: "В поширення законів 30 Березня і 9 Травня 1918 року про випуск знаків Державної Скарбниці на суму 500.000.000 карбованців надати Міністрові Фінансів право випустити поверх цієї суми ще на п'ятсот миліонів карбованців знаків Державної Скарбниці, на підставі закону 20 Травня 1918 року". Таким чином, емісійне право в Україні досягло 1,5 млрд. крб., а саме: у 500 млн. крб. кредитовими білетами, згідно закону Центральної ради від 19. ХІІ. 1917 р. (за ст.ст.), 100 млн. крб. знаками Держскарбниці за законом УНР від 30.ІІІ.1918 р., 400 млн. крб. згідно закону Української Держави від 9.V.1918 р. та ще 500 млн. крб. знаками Держскарбниці по закону від 9.VII. 1918 року. Сума ця є порівняно невеликою. Додамо до цього ще й право випуску 3,6% білетів (облігацій) Держскарбниці на 1 млрд. крб. згідно законів від 30.ІІІ. (на 100 млн. крб.), 12.V. (на 400 млн. крб.) та 9.VII. (на 500 млн. крб.) 1918 року. Восени гетьманським урядом було здійснено сім емісій державних кредитових білетів (банкнотів), з яких шість у гривневій вартості і одна карбованцями. В серпні-вересні в Україну надійшла перша партія національних грошових знаків, яку було замовлено для виготовлення у Берліні в державній друкарні "Reichsdruckerei", що й було зафіксовано на них абріатурою "RD". Всі банкноти – гривневої вартості номіналами у: 2 грн. (проект В.Кричевського), 10, 100, 500 грн. (проекти Г.Нарбута), 1000 і 2000 грн. (проекти І.Мозалевського). То були кредитові білети захищені водяними знаками і виготовлені на якісному папері. У першому числі "Финансового журнала" оглядач так зреагував на цю подію: "Цими днями одержана з Німеччини перша патія замовлених там грошей в кількості близько 75 млн. рублів. Гроші ці надруковані в новій валюті – в гривнях, які, мабуть, і створять остаточну фізіономію національної валюти. Як не своєчасне одержання цих грошей, більш захищених від підробок, ніж літографські шедеври Кульженка, все-таки важко не замислитися про те сум'яття, яке внесе в грошовий обіг введення нових знаків. На Україні, таким чином, будуть в обігу рублі, карбованці, марки, крони і гривні з усією їхньою переливчастою багатоманітністю у вигляді купонів, "керенок", російських та українських знаків державної скарбниці тощо. Такий багатий асортимент грошей вимагає хіба що техніки вельми досвідченого константинопольського міняйла; український же селянин, що застиг у своїй довірі до "миколаївських" грошей, безсумнівно, зазнає серйозного душевного перелому раніше, ніж наважиться ввести до своєї валютної колекції ще один екземпляр. Треба сподіватися, що Державний банк потурбується про широку популяризацію нового знака раніше, ніж введе його в обіг". Випуск у обіг всіх гривневих номіналів розпочався з 17 жовтня 1918 р. На цей час в країні продовжував відчуватися брак грошей для потреб народного господарства. Констатуючи цей факт, відомий вітчизняний економіст проф. М.Туган-Барановський зауважував: незважаючи на те, що "кількість грошей в межах бувшої Російської Імперії виросла в 25 разів – і щоденно випускається на ринок в межах Московщини скількасот міліонів карб., а українських грошей друкується в цей час по відомостям, які подані мені вповні компетентними особами, до 50 міліонів карбованців в день – не дивлячись на все це ринок почуває гостру недостачу в грошевих знаках". Втім, професор нічого надзвичайного тут не вбачав і пояснював це таким чином: "У цьому нічого дивного немає. Грошевий поток, що все зростає і зростає, не в силах заповнити пустоту, котра з'являється у наслідку ще бистріщого росту потреби в грошах. Як не побільшувати кількости грошей, грошей все занадто мало для потреб обороту. І навіть можна сказати, що до певної міри чим більше випускається грошей, тим їх меньше, порівнюючи з потребою обороту. Пояснюється цей парадокс дуже просто: тим, що товарні ціни зростають ще більш швидким темпом. Торгова спекуляція, передбачаючи неминучий зріст товарних цін, обгоняє цей зріст і пустота, що утворюється на грошевому ринкові, не може бути заповнена ніякими випусками нових грошевих знаків, вартість котрих падає так хутко". Взагалі ж урядом Гетьмана замовлення на видрук гривень було доведене до 11,5 млрд. грн. З цього рахунку Гетьманат встиг отримати 3 млрд. 905 млн. грн. (1млрд. 953 крб.) кредитових білетів. З них Держбанком було одержано: номіналом у 2 грн. – на суму 17,6 млн. грн., у 10 грн. – на 81, 9 млн., у 100 грн. – на 352 млн., у 500 грн. – на 1.155 млн., у 1000 грн. – на 1.500 млн., у 2.000 грн. – на 800 млн. грн. 7 листопада урядом було ухвалено доповідь Міністра фінансів про асигнування 7 млн. крб. на розтрати по виготовленню кредитових білетів і білетів Держскарбниці, а 13 листопада 1918 р. ним було розпочато й емісію знаків Держскарбниці у карбованцевім номіналі вартістю у 1000 крб., проект яких виконав Гр.Золотов, а видрук здійнено у Києві друкарнею В.Кульженка. Крім того, продовжувався друк й знаків Держскарбниці номіналом у 25 та 50 карбованців. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |