Головна » 2014 » Березень » 16 » Економічний і політичний розвиток Чехії XII – XIV ст. Колонізація та її особливості в Чехії.
21:20
Економічний і політичний розвиток Чехії XII – XIV ст. Колонізація та її особливості в Чехії.
В європейських країнах у XIII ст. за­вершився процес розподілу праці та формування товарного господарства. Характерними рисами економічного І розвитку цього періоду було розширення площ орної землі, налагодження зовнішньоторговельних зв'язків, розвиток ре­місництва та видобутку корисних копалин, удосконалення гро­шової системи. Трипільна та багатопільна системи землероб­ства створювали умови для інтенсивнішого обробітку грун­тів. Значне збільшення продукції сприяло розвиткові міст, стимулювало феодалів до пошуку нових способів збагачення. За цих умов панщина та натуральні повинності перетворили­ся на грошову ренту. Перехід до грошової ренти в Центральній Європі відбувався у ХIII—XIV ст., на одне-два століття пізні­ше, ніж у Західній Європі. У Чеських землях інтенсивне освоєння нових земель почалося з середини XII ст. й тривало в XIII ст.

Відносно вигідні економічні умови, сприятлива внутріш­ня та зовнішня ситуація піднесли Чехію в XIII ст. як одну з провідних країн Центрально-Східної Європи.

Саме в цей важливий період чеським князем став Пржемисл І Отакар (1197-1230), який уміло втручався в боротьбу за імперський трон і, підтримуючи різних претендентів, ко­жен з яких нагороджував його, домігся визнання королівського титулу для чеських правителів. У 1212 р. Пржемисл І дістав у дарунок Золоту сицилійську буллу, шо визнавала неподіль­ність чеської держави, право чеських феодалів обирати коро­ля, право інвеститури королем чеських єпископів і тільки мінімальні зобов'язання чеських державців перед німецькими королями та імператорами.

Цей крок, крім іншого, провіщав зміни в політиці Пржемисловичів стосовно папської курії взагалі. Попри тиск папи Інокентія III, який не бажав посилення чеських королів, не по­годжувався на створення Празького архієпископства, втручався у стосунки Пржемисла І з чеською церквою, Пржемисл І зробив усе, шоб вирішальне слово в заміщенні посад єписко­пів залишалося за королем, який збирав податки з церковно­го майна.

У період міжцарів'я у Священній Римській імперії, за Пржемисла II, посилилася боротьба Чехії за приєднання нових тери­торій і вихід до Середземного й Балтійського морів. У результа­ті протиборства з угорським королем Белою IV Чехія завою­вала Австрію, Штірію, Карінтію і Краяну й дістала вихід до Адріатичного моря. Пржемисл II здійснив два походи на пів­ніч Європи з метою добитися виходу до Балтійського моря. Німецькі князі побоювались зміцнення Чеського королівства. Коли Пржемисл II почав претендувати на імператорський трон, німецькі курфюрсти віддали перевагу Рудольфу Габсбургу. Він відібрав у Чехії Австрію, Штірію, Карінтію і приєднав ці землі до власних володінь. Під час війни, яку Пржемисл, не маючи жодних шансів на перемогу, вів проти Рудольфа, 26 серпня 1278 р. його військо зазнало поразки, а сам король загинув.

У країні після загибелі Пржемисла II Отакара запанував хаос. Це дало змогу дворянській опозиції виявити свою силу. Чеська шляхта, очолювана єпископом Празьким, Тобіашем із Бехіне, прагнула захистити інтереси чеської держави й династію Пржемисловичів. У 1282 р. земська управа, за підтри­мки більшості дворянства, взяла у свої руки владу в країні. Після п'яти років смуги ситуація в країні нормалізувалася. Шляхта обрала королем Вацлава II і разом з ним виступила носієм державної влади.

Князь, очолюючи державу, був верховним воло-дарем землі. Він мав широкі привілеї: право на користування лісами, водами, корисними копалинами, на будівництво замш, карбування монети. Для управління державою князь мав адміністративний апа­рат і дружину. Він керував країною через систему градів, за якими закріплювалися певні території. Господарська органі­зація спиралася на маєтки князя і поселення, шо виконували чітко визначені служби й ремісничі роботи.

Всі податки й повинності з часом перетворилися на фео­дальну ренту. Вільні общинники ставали залежними — спо­чатку від князя, а згодом і від інших феодалів. Основну масу феодально залежних селян складали ті з них, які передавались у спадок дідичами.

Селяни, які розорялися, мусили залишати свої грунти і оселятися на землі феодала. За право користуватися землею селяни сплачували ренту феодалові й виконували низку по­винностей. Окремі селяни несли військову службу у князя Оскільки ця служба забирала багато сил і часу, селяни за бор­ги часто потрапляли у феодальну залежність.

В XI ст. відбувається диференціація і серед самих феодала. Поступово виникає прошарок вищої шляхти. Здебільшого — це вихідці з середовища дружинників, які за службу князеві діс­тавали землю з селянами. У нижчій шляхті опинилися вільні вояки, які наділялися за службу королю або великим шляхти­чам дрібними володіннями. Унаслідок дарунків князя і маг­натів церква поступово перетворюється на значного земле­власника.

У ХII ст. в загальних рисах сформувалася васальна система як одна зі складових більш індивідуалізованих прав, привілеїв та обов'язків. За ті чи інші заслуги більшість представників шля­хти, що зароджувалася, діставали землю, на ній оселялись і засновували автономні володіння. Оренда землі набувала біль­шого внормування, що сприяло виразнішому визначенню ва­сальних відносин (кріпосницької залежності), в які потрапи­ла більшість селян. Проте тривалий час у чеських землях сто­сунки між князем і шляхтичами, залежними від нього, так само як і стосунки між шляхтичами і простим людом, зали­шалися не врегульованими.

У XIII ст. розпочалася багата на події доба економічного роз­квіту чеської середньовічної держави. Незважаючи на те, шо гео­графічне положення чеських земель не сприяло господарсько­му розвиткові н тіснішому входженню в міжнародний ринок, економічний потенціал Чехії та форми господарської діяльності зазнали відчутних змін. Суто аграрний характер економіки переростав у аграрно-ремісницький. Таким чином, припинилося відставання від розвиненіших регіонів Південної та Західної Єв­ропи.

У XIII ст. виробництво сільськогосподарської продукції зросло принаймні у два рази порівняно з попереднім. Завдяки цьому істотно підвищився рівень ринкових відносин, збільшився обіг у торгівлі сільськогосподарською продукцією, що, своєю чер­гою, зумовлювало подальше поглиблення поділу праці, сприяло розвиткові сільськогосподарського виробництва й, нарешті, зростанню чисельності населення.

Іншим важливим чинником, то мав далекосяжні економічні й політичні наслідки, стало різке зростання видобутку й обробки коштовних металів, насамперед срібла та золота. Попит на них викликав справжню срібну (золоту) лихоманку. Ще в першій половині XII ст. з'явились багаті срібні копальні на Чесько-Моравській височині, зокрема під главою та Гавличковим бродом. Через кілька десятиліть відкрилася дуже перс­пективна копальня на Кутній Горі. Прибуток швидко збіль­шувався й невдовзі чеські землі стали одним з найвідоміших європейських центрів з видобутку дорогоцінних металів.
 
Ще однією визначальною рисою соціально-економічного розвит­ку XIII ст. стали істотні зміни у складі та густоті населення, в його структурі. У 20-х роках XIII ст. великого розмаху набуває колонізація вільних земель. Ситуацію змінила зовнішня, німе­цька, колонізація, яка в широкому масштабі більш-менш систематично розпочалася в другій половині XIII ст. й безпереч­но, стимулювала розвиток видобувної галузі, шо відкривало ши­рокі перспективи для працевлаштування. Німецька колонізація аж ніяк не була насильницькою, оскільки здійснювалася за цілком усвідомленою згодою правителя. Вона не загрожувала обмежен­ням прав чи гнобленням корінного слов'янського населення. На відміну від інших регіонів, особливо на півночі Європи, куди німці проникали тривалий час, кількома потоками, асимілюючи місцеву людність, у чеських землях колонізація ви­бувалася інтенсивно, завершившись за життя трьох-чотирьох поколінь. Уже протягом наступного століття чужинський на­плив ослаб і демографічна ситуація в Чехії стабілізувалася.
 
Ян Люксебургський (1310-1346) видав панам грамоту, в якій зобов’язувався не надавати жодних привілеїв, шо обмежували б права і вольності вищого духовенства та можновладців, котрим гарантував особисту та майнову недоторканність. Чеське панс­тво, діставши знанні привілеї, тим самим юридично обмежи­ло королівську владу. Король мусив скликати сейм, аби діс­тати дозвіл на збирання податків. На сеймах керували велика шляхта і вище духовенство. Король скликав також представ­ників міст, щоб домогтися від них додаткових коштів.
 
Серед чеської шляхти не було єдності. Група можновлад­ців, очолювана Генріхом з Липи, підтримувала короля. Інша група, під проводом Заїца з Вальдека, орієнтувалася на королеву. Після низки сутичок, 23 квітня 1318 р. було досягнуто мирної угоди, згідно з якою усі виші державні посади король передавав великій шляхті. Таким чином влада панів зміцніла на противагу владі королівській.
 
У 1320 р. Ян Люксембурзький покинув Чехію. Перебуваючи за кордоном, він брав участь у європейській політиці й домігся приєднання до Чехії низки нових земель. У 1322 р. його сестра Марія стала королевою Франції. Свого сина Вацлава Ян одру­жив із сестрою Філіппа Валуа, майбутнього короля Франції.
Переглядів: 2026 | Додав: faktor | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: