Зрубну культуру відкрив В. О. Городцов одночасно з ямною і катакомбною в результаті розкопок 1901-1903 рр. на Сіверському Дінці. Пам'ятки цього типу - поселення, могильники, скарби, майстерні — мали значне поширення. Вони виявлені у степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Волги до Дунаю. Далі, в Заволжі, зрубна культура безпосередньо змикається з так званими андронівськимн пам'ятками.

 

О. О. Кривцова-Гракова висловила припущення, що зрубна культура склалася в Поволжі на базі пам'яток полтавкинського типу, звідки потім поширилася далеко на захід. Проте ранньозрубні поселення і поховання, виявлені в долині Сіверського Дінця і в Подніпров'ї, дають підстави вважати, що населення культури багатоваликової кераміки, що проживало на цій території, також взяло участь у формуванні зрубної культури України.

 

Природно, що на всій території поширення зрубні племена вступали в контакт з місцевим населенням, внаслідок чого виникали локальні відмінності в їхній культурі. Від решти зрубних пам'яток особливо відрізняються поселення Правобережної України, де дослідники виділяють дві окремі групи пам'яток періоду пізньої бронзи — сабатинівську (степове Правобережжя) і білозерську (на Нижньому Дніпрі), що їх інколи називають окремими культурами. Вони дещо різняться і за хронологією. Зрубна культура, зокрема, датується XVI—XII, сабатинівська — ХІУ-ХІV, а білозерська ХІ-ІХ ст. до н.е. (С. С. Березанська, М. М. Чередниченко, І. М. Шарафутдінова, І. Т. Черняков, В. В. Отрощенко).

 

Поселень зрубної, а особливо сабатинівської і біломорської культур, значно більше, ніж катакомбних, що свідчить про осілий спосіб життя населення. Кількість поселень зростає в пізньозрубний період.

 

Основним заняттям населення були скотарство і землеробство. Вирощували здебільшого просо. На ранньозрубних поселеннях Янохино, Рубці в долині Осмолу (притока Сіверського Дінця) виявлено напівземлянкові житла прямокутної форми зі слідами відкритих вогнищ у центрі. Біля жител відзначено скупчення попелу. На р. Дон поблизу Ляпичевого хутора розкопано велике поселення, що складалося з жител землянкового типу.
 

Основним типом поховальних споруд культури є кургани; у пізньому періоді з'являються також безкурганні могильники. Покійників клали в дуже скорченому стані на боці, кисті рук — перед обличчям, головою, зазвичай, до сходу чи з деяким відхиленням у бік півночі або півдня. Переважна більшість вперше досліджених на Сіверському Дінці могил мала дерев'яні зруби, виготовлені з колод дерева. На інших територіях поширення зрубних племен, зрубів у похованнях виявлено мало; останні залягають, звичайно, у простих ґрунтових ямах або кам'яних скринях. При похованих майже завжди стоїть один, рідше два горщечки; інший інвентар — вістря списів, пряжки, прикраси—зустрічаються рідко. У могилах знайдено також кістки тварин — рештки покладеної померлому м'ясної їжі. Поховальний ритуал у фунтових могильниках дуже нагадує курганний. На могильнику поблизу с. Широке Скадовського району на Херсонщині виявлено близько 130 поховань, здійснених за обрядом скорченого трупопокладення, що залягали в простих ґрунтових ямах у кілька рядів. Інвентар небагатий, складався переважно з кераміки. Іноді зустрічалися металеві прикраси, серед них і виготовлені з золота.

 

Важливою рисою зрубної культури є значна кількість бронзоливарних майстерень та скарбів бронзових виробів. До скарбів, яких лише на Північному Причорномор'ї виявлено більше 20, входять, зазвичай, вироби з бронзи та зливки металу. Найбагатші скарби виявлено поблизу сіл Рибаківка на Миколаївщині, Князе-Григорівка і Берислав Херсонської області. Рибаківський скарб містив 50 бронзових сокир-кельтів, князе-григорівський — сім серпів, сокири та зливки бронзи загальною масою 24 кг. За складом знарядь, а нерідко й за їх типами, скарби степового Причорномор'я нагадують скарби культур Ноа і станівської в Закарпатті, хоча переважають у них все ж місцеві вироби.

 

У Причорномор'ї та Подніпров'ї в пізньому бронзовому віці складається свій бронзоливарний центр. Про це свідчать майстерні, виявлені в селах Малі Копані, Завадівка на Херсонщині, Дерев'яна на Київщині, Маяки поблизу Одеси тощо. В Малих Копанях знайдено, наприклад, 19 половинок ливарних форм, що служили для відливання коротких мечів, двох тилів кинджалів, трьох типів кельтів, вістер до списів і дротиків, двох типів доліт, ножів, різних бляшок і підвісок тощо.

 

Знаряддя праці виготовлені, в основному, з бронзи. Серед них сокири-кельти, тесла, долота, шила, галки тощо. Були поширені ножі оригінальної форми —з перехватом, що є типовими лише для зрубної культури, особливо її раннього етапу. Асортимент знарядь доповнюють кістяні і кам'яні вироби. З кістки виготовляли псалії, гарпуни, в тому числі поворотні, лощила, зубчасті штампи тощо; з каменю-матриці, молоти, зернотерки, вкладиші серпів.

Найбільш поширеним видом зброї у зрубних племен були черешкові кинджали з кільцеподібним упором; відомо кілька типів втульчастих вістер до списа тощо. Вістря стріл виготовлялися з кременю і кістки.

 

У зв'язку з розвитком металообробного виробництва з'являється мета-левий посуд, представлений клепаними з листів міді казанками.

 

Прикраси металеві та кістяні. Із бронзи виготовляли браслети, дротяні чи литі, скроневі підвіски, дротяні кільця, шпильки з кільцеподібною або цвяхоподібною головкою, різні бляшки та так звані шумливі підвіски. Зустрічаються хрестоподібні антропоморфні підвіски, особливо характерні для прикрас сабатинівської культури.

 

Найбільш поширеним типом керамічного посуду зрубної культури є горщик банкоподібної форми. На ранніх етапах культури поряд з ним використовувалися гостроребрі присадкуваті горщики. Орнамент, який покриває, зазвичай, лише верхню частину посуду, нанесено відбитками шнура або мас вигляд прокреслених ліній. Орнамент зрубної культури інколи губить ритмічність, повторюваність елементів; у складі фриза такого "візерунка" часто зустрічаються різноманітні знаки, хрестики, прямокутники, схематичні зображення тварин тощо. Вважають, що в даному випадку ми маємо справу з примітивним піктографічним письмом. На деяких горщиках такі "написи" нагадують в'язь. Найбільш цікавими є "піктограми", наприклад, на горщиках, знайдених біля с. Рубці на Осколі та м. Артемівськ, Донецької області. Всього відомо близько 300 знахідок посуду зрубного часу з загадковими знаками. Зміст цих "піктограм'' поки що не розшифровано.

 

Ранньокатакомбна (ямна) культура — поняття, що широко використовується дослідниками як робочий термін, але досі не набуло чітко сформульованого статусу. Між тим, ранні катакомби, за спостереженнями С. Н. Братченка, зосереджені довкола Азовського моря, де їхня концентрація сягала 30—40 %. Надалі обряд поховання у катакомбах поширювався в "ямному" середовищі уздовж течій великих і малих річок. Зміна культури попервах не супроводжувалася зміною населення. На це вказують спостереження антропологів (С, І. Круц) і характер матеріальної культури, насиченої ще "ямними" рисами. Просто "ямне" населення, через зміну ідеологічної (релігійної) парадигми, поступово переходило до ритуалу поховання в катакомбах. Цей період (середина — третя чверть III тис. до н. е.) характеризується певним співіснуванням пізньоямної та ранньокатакомбної культур, але остання неухильно відтісняла першу на периферію "ямного" ареалу.

 

Ідея катакомби, найімовірніше, була привнесена у степове середовище уже в готовому вигляді, або ж як переоформлення ідеї мегалітичного дольмена, семантично тотожного катакомбі. І дольмен, і катакомба символізували утробу Матері-Землі (жінки), що приймала в себе небіжчиків. Підземну частину споруди не засипали землею. Вхідний отвір до такої камери закривали дерев'яними стовпчиками чи кам'яними брилами (стелами), а вхідну шахту засипали фунтом. Катакомби впускали до могил ямної спільноти, з наступною добудовою (досипкою) вже існуючого насипу. Ранні катакомби мали Т-подібну конструкцію (поховальна камера влаштовувалася упоперек видовженої вхідної ями). Небіжчиків укладали в скорченому стані, на спину чи на бік, з несталою орієнтацією. Останнє пояснюється планіграфією катакомб, розташованих на периферії кургану по колу, з камерою, спрямованою в бік умовного центру насипу. Голову та кінцівки небіжчиків фарбували вохрою. Серед речового супроводу — круглодонні та зі сплощеним денцем горщики, декоровані розчесами зубчастого штампу чи відбитками шнура по тулубу та плічкам, бронзові бляхи, декоровані пуансоном, молоточкуваті шпильки, вкриті геометричним візерунком, бронзові та крем'яні ножі, бронзові тесла, черенкові долота, шила, різноманітні прикраси із бронзи, срібла, кості та рогу. Переважав тваринницький напрям господарства. Випасали велику та дрібну рогату худобу, коней під охороною собак. Розвивалося й землеробство. У катакомбі поблизу с. Болотне у Криму виявлено мішок із зернами пшениці. Поселення цієї культури відомі уздовж Дніпра, особливо на островах Надпоріжжя (Перун, Виноградний), де виявлено сліди виробництва кам'яних сокир та інших знарядь праці.

 

З розширенням ареалу культури місцеві особливості стали суперечити ранньокатакомбним стандартам. Ще більше ускладнили ситуацію локальні міграції різних груп населення на. катакомбних теренах. Зрештою, на час пізнього періоду спостерігається розмаїття культур у межах ареалу. Існує низка триетапних періодизацій катакомбної спільноти, з поправками на локальну специфіку. Проте реально можна виділити два періоди — ранній і пізній, що підтверджується вже сотнями стратиграфічних спостережень. Додаткові періоди базуються на комплексах перехідних типів від першого періоду до другого чи від катакомбних культур до бабинської.

 

Племена катакомбної культури змінили ямне населення. Дехто з дослідників висловлюється за генетичну спорідненість цих племен між собою, але більшість схиляються до думки про відсутність такого зв'язку, вважаючи, що катакомбні племена і на Сіверському Дінці, і в Подніпров'ї були прийшлими. Однак певно вказати вихідну територію поки що нікому не вдалося. Про відсутність генетичного зв'язку ямних і катакомбних племен свідчать значні відмінності у поховальному обряді та характері кераміки.

 

Хронологічно катакомбна культура, що розвивалася в першій половині II тисячоліття до н.е., йде безпосередньо за ямною. Деякий час ці дві культури, мабуть, співіснували.

 

Катакомбну культуру виділив В. О. Городцов на початку XX ст. У 1955 р. вийшла монографія Т. Б. Попової, присвячена цій культурі. В наш час найбільше уваги вивченню катакомбної культури України приділяють О. Г. Шапошникова, С. Н. Братченко, С. Ж. Пустовалов та ін.

 

Район поширення пам'яток катакомбної культури охоплює степові простори від Дністра до Дону, відомі вони в Криму і на Маничі у Передкавказзі. Спеціалісти виділяють кілька локальних варіантів катакомбної культури — донецький, дніпро-азовський, харківсько-воронезький, волгоманицький, інгульський, що багатьма археологами трактуються як окремі культури катакомбної культурно-історичної спільності. Розрізняються вони, головним чином, за типом кераміки, формою, стилем орнаменту та його місцем на посуді, формами катакомб, деякими особливостями знарядь праці. У найбільш "чистому" вигляді катакомона культура виступає на Сіверському Дінці. У Подніпров'ї, Приазов'ї і в Криму вже відчуваються значні впливи чи традиції ямної культури, а на Маничі — північнокавказької. Наявність локальних груп вказує на значну етнографічну строкатість населення цієї культури. Тривалий час до складу катакомбної культури залучали також пам'ятки так званої багатоваликової кераміки, нині виділені в окрему культуру. Досить своєрідний характер мають знахідки дніпровського варіанту (групи) катакомбної культури, де виділяється окремий інгульський керамічний тип (О. Г. Шапошникова).

 

Вивчають катакомбну культуру, головним чином, за численними курганними похованнями. Поселення цієї культури практично невідомі, за винятком хіба що місць тимчасових стійбищ з дуже бідним культурним шаром. Лише у степовому Подніпров'ї, зокрема в Надпоріжжі, виявлено більш тривалі поселення катакомбних племен, що найчастіше розміщувались на островах або важкодоступних скелях. На о. Перун поблизу с. Августинівка в Надпоріжжі досліджено, наприклад, культурний шар товщиною до 0,5 м, насичений значною кількістю фрагментів кераміки, кісток тварин, кам'яних, кістяних та зрідка металевих знарядь праці.

 

У катакомбних племен побутував досить оригінальний поховальний обряд. Замість звичайної ями під насипом кургану споруджували спеціальну підземну камеру — катакомбу. Висікались такі підземні усипальниці в одній зі стінок вхідної ями, опущеної до рівня твердої глини, інколи на глибину до 6-8 м. Робота ця була досить трудомісткою, оскільки виконували її, в основному, за допомогою кирки. Сліди роботи таких інструментів виявлено на стінках багатьох катакомб.

 

Камери мали округло-овальну форму в плані і сферичну стелю. На дні катакомб розміщували одне, рідко — два чи кілька поховань. Покійників клали на боці, обличчям до виходу, ноги трохи підігнуті, кисті рук поблизу колін. Дехто з археологів вбачає в такому положенні позу вершника, що скаче на коні. Можливо, проте, що це просто поза людини, яка спить. У Подніпров'ї, де відомі й безкурганні поховання, часто зустрічаються трупопокладення у випростаному положенні. Речей при похованих тепер набагато більше, ніж у ямний час. Це плоскодонний посуд, прикраси з міді, каменю, кісток і зубів тварин та предмети озброєння.

 

У поховальному обряді катакомбних племен певну роль відігравав вогонь. Камери, очевидно, очищували обкурюванням, про що свідчить наявність у багатьох могилах глиняних курильниць у вигляді невеликих плоских мисочок на 3-4 ніжках. Курильниці, як і горщики, старанно орнаментовані. Інколи в катакомбах курильниці замінювались простим уламком горщика, в який клали жарини і, очевидно, пахощі.

 

Найпоширенішим, класичним, типом кераміки катакомбної культури є присадкуватий горщик з широким дном та невисокими вінцями й опуклими стінками. Орнамент досить пишний, часто складається з кругів або наліво круглих фігур, відбитих шнуром, зазвичай, сплетеним утроє. Рідше зустрічаються гребінцевий орнамент, відбитки спіральної черепашки тощо. Цей тип горщика характерний для донецького варіанту культури, але зустрічається і на інших територіях. У похованнях харківсько-воронезького варіанту більш поширеними були горщики високих пропорцій. На Маничі зустрічаються округлобокі (ріпчасті) горщики, а також курильниці.

 

У Подніпров'ї, на Інгулі та Інгульці виявлено багато своєрідних посудин у вигляді плоскодонних чаш з загнутими до середини краями і зі складним прокресленим орнаментом. За мотивами орнаменту, що складається з різноманітних фігур, виконаних широкими прогладженими лініями, вони значно відрізняються від типового катакомбного посуду. Помічено, що така кераміка, зазвичай, супроводжує випростані на спині поховання. На деяких інгульських посудинах візерунок має, очевидно, не лише орнаментальне значення, а є і піктограмою (М. О. Чмихов). На думку дослідників, пам'ятки з інгульською керамікою становлять окрему культуру.

 

З бронзи племена катакомбної культури виготовляли вислообушні сокири, тесла, жолобчасті долота, гаки. Останні походять, очевидно, з північного Кавказу, де мали значне поширення. Знайдено лавролисті дволезові ножі, шила, а також прикраси: кільцеподібні орнаментовані підвіски з припаяним вушком, краплеподібні підвіски, кільця прості і з напливом на кінцях, що заходять один за одного. Зустрічаються прикраси з срібла. Крім металевих прикрас, відомо багато виробів з кістки і зубів тварин, що повторюють типи прикрас ямної культури, наприклад, пронизки з гвинтоподібною нарізною, мологгочкоподібні шпильки, просвердлені зуби хижаків тощо. Хімічний склад бронзових виробів свідчить про кавказьке походження їх, хоч у катакомбних племен, безперечно, існувала і власна металургія бронзи. Так, в одному з могильників поблизу м. Краматорськ знайдено глиняну матрицю для відливання вислообушної сокири та інші пристосування для цього.

 

У похованнях зустрічаються також кам'яні бойові молоти, навершя булав, вістря стріл. В одному з поховань у кургані поблизу с. Князеве Лозівськшо ранову на Харківщині виявлено рештки шкіряного сагайдака, в якому лежало шість крем'яних стріл підтрикутної форми з виїмкою в основі. Збереглися також дуже перетрухлі древка стріл довжиною до 0,6 т. Для культури характерні афазії інструменти у випаді видовжених плиток з поздовжнім жолобком, що зустрічаються найчастіше попарно. Вважають, що їх використовували для шліфування древка стріл.

Носії катакомбної культури займалися, в основному, скотарством. У похованнях знаходять кістки вівці й корови. Припущення про рухливий характер цього заняття можна зробити на підставі виявлених решток возів-гарб, що мали шатро, виготовлене з лози. В якійсь мірі це населення, очевидно, займалося й ральним землеробством, про що свідчить, наприклад, знахідка при одному з поховань у кургані Висока Могила поблизу с. Балки Запорізької області дерев'яного рала.

 

Історична доля катакомбних племен, як і їх походження, також мало зрозуміла. Можливо, їх культура поступово розчинилася в ранньозрубній та культурі багатоваликової кераміки.