Рецепція римського приватного права, яка розпочалася в ХІ-ХП ст. і охопила практично всю Європу, має назву прямої рецепції римського права. Крім того, є ще й опосередкована (похідна) рецепція, яка відбувається шляхом запозичення римських правових ідей та правових рішень не безпосередньо з першоджерел, а через ті системи права, де рецепція відбулась раніше. Опосередкована рецепція характерна для колишніх європейських колоній, країн, які в силу певних обставин виявилися на узбіччі загальних тенденцій розвитку європейського законодавства, що встановлювалось шляхом комбінування засад римських та національних.

 

Для визначення можливості рецепції римського приватного права в Україні, її типу, наслідків і перспектив необхідно з'ясувати, до якого виду цивілізації відноситься українська культура, вважає професор Харітонов Е.О.

 

У стародавні часи, коли Україна проіснувала декілька століть як самостійна держава (Київська Русь), її культура була зорієнтована на східноєвропейську цивілізацію, тобто Візантійську. Прийняття християнства відкривало двері для величезної візантійської культури, яка переживала в X-XI ст. новий ренесанс. І, скоріше за все, в Україні рецепція римського права, якщо вона була, то мала відбуватися за візантійським типом, а також на основі візантійського права.

 

У XII-XVI ст. склалися такі історичні умови, за яких Україна наблизилася до західноєвропейської цивілізації. Проте татарське нашестя і володарювання відрізали Україну від усієї культурної Європи на багато віків. Варто зазначити, що для України цей період не був таким тривалим, як для Московського князівства, оскільки вона згодом увійшла до складу Великого князівства Литовського, а ще до того значна її частина зберігала контакти з Європою через Галицько-Волинське князівство.

 

Оскільки все ж певний час Україна була відірвана від загальноєвропейської культури, традицій, то розвиток українського цивільного права йшов самобутнім шляхом. Після того, як двері в Західну Європу знову розчинились, ця самобутність виявила свою відсталість, для подолання якої необхідно було скористатися з загальноєвропейського правового досвіду, вдаючись до постійного запозичення - рецепції.

 

Розглянемо коротко деякі моменти рецепції римського приватного права на різних етапах історії України. Вплив римського приватного права на законодавство України простежується упродовж Х-ХІХ ст. Найстародавнішою пам'яткою древньоруського права є "Руська правда", чимало положень якої мають безсумнівну схожість з положеннями римського приватного права у його візантійській інтерпретації, що свідчить про рецепціювання окремих законів з візантійського (грецького) законодавства. Наприклад, стаття XXI"Руської правди" передбачає: "Якщо кредитор буде вимагати своїх грошей з боржника, а останній заперечує, то позивач-кредитор закликає свідків. Якщо вони заприсягнуться у справедливості його вимог, той, хто дав позику, бере свої гроші і ще три гривні надодачу".

 

Більш помітним та широким був вплив римського приватного права у законодавстві пізнішіх часів. Насамперед це стосується Литовських статутів, які замінили "Руську правду". Так Статут 1566 року своєю структурою та багатьма положеннями подібний до Дигестів та Кодексу Юстиніана. Ще більше вплив римського права позначився на Статуті 1588 року, в якому детально врегульовано приватну власність на землю і значна увага приділена договірному праву.

 

Литовські статути являли собою загальні кодекси Литовської держави, до складу якої тоді входила Україна. їх джерелами були поточне литовське законодавство та судова практика, положення римського, німецького, польського, а також звичаєвого права Литви, Польщі та України. Якщо ж німецьке та польське право того часу формувалося під значним впливом римського права, то, очевидно, можна говорити про рецепцію римського приватного права в Україні у XVI ст. Особливостями, отже, цієї рецепції було те, що вона відбувалася через посередництво древньоруського права, яке своєю чергою, як зазначалося, зазнало певного впливу візантійського (опосередкованого - римського) права, та через німецьке і польське право, що зазнали впливу римського значно раніше.

 

Після приєднання у 1654 р. України до Росії західна орієнтація України не просто ще зменшилася, але Україну як частину Росії нерідко розглядали як таку, що значною мірою належить Сходу. За обставин, що склалися, визначаючи можливості рецепції римського приватного права, треба брати до уваги ставлення до цього питання в Росії. Разом з тим слід зазначити, що певну самостійність у формуванні права Україна зберігала до завершення процесу остаточного приєднання її до Росії, до формування загальноімперського законодавства.

 

Так на початку XVIII ст. під час складання "Прав, за якими судиться малоросійський народ" були використані Литовські статути, римські та німецькі джерела, польське законодавство, звичаєве право України і судова практика. У 1743 р. комісія подала законопроект, який, однак, не влаштовував царський уряд своєю самобутністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, а тому закон не був прийнятий, хоч фактично застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства.

 

Вплив римського приватного права на зміст "Прав..." був очевидним. Він виявився у розділах про володіння, право власності та сервітути, в правовому режимі рухомих та нерухомих речей, первісних та похідних способах набуття власності, в захисті права власності віндикаційним позовом, у положеннях зобов'язального права тощо. Ще більшою мірою простежується вплив ідей та рішень римського приватного права на "Зібрання малоросійських прав" 1807 року. Отже, оцінюючи загальну тенденцію розвитку цивільного права України до XIX ст., можна відзначити досить значний вплив римського приватного права і визначити її як часткову і похідну рецепцію у формі запозичення законодавчих рішень інших країн. Частковою вона називається тому, що сприймаються не всі, а частина ідей та рішень. Похідною - бо сприйняття римського права відбувається не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи права, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

 

Після жовтневого 1917 року перевороту в Росії всі правові рішення визначалися радянською доктриною. Перші роки радянської влади характеризуються руйнуванням існуючої системи майнових відносин та регулюючої їх системи права, відмовою від приватної власності. На пряме рецепціювання римського приватного права було накладено, за словами В.І. Леніна, табу. Зокрема, він підкреслював, що нова влада не визнає нічого приватного, що все у сфері господарства є публічно-правовим, а не приватним. Отже, залишилась можливість лише опосередкованого рецепціювання -через використання цивільних кодексів європейських країн у формі зразків законодавчих рішень. Проте і ця можливість була перекрита вказівками "вождя світового пролетаріату" про необхідність вести боротьбу з політикою пристосування до Європи, створити нове цивільне право, нове ставлення до цивільних угод тощо.

 

Такі вказівки і зауваження були дані стосовно Цивільного кодексу РРСФСР 1922 року. Але підготовка Цивільного кодексу УРСР відбувалася в тих же умовах і в той же час, отож вони були орієнтиром і для тих, хто готував проект ЦК УРСР.

 

Незважаючи на все це, перший Цивільний кодекс УРСР, регулюючи відносини в суспільстві, яке заперечувало існування приватного права в принципі, разом з тим у багатьох своїх статтях відображав вплив буржуазного приватного законодавства. "По суті, наш Цивільний кодекс (кодекс РРФСР - Автори), - писав тодішній Голова Верховного Суду РРСФСР П.І.Стучка, - є не що інше як ті форми буржуазного цивільного права, створені близько двох тисяч років тому". Але це було наслідком прихованої (латентної), похідної рецепції римського приватного права, використання конструкцій, відомих з римського приватного права без посилання на джерела.

 

Часткова опосередкована й прихована рецепція деяких положень та ідей римського приватного права спостерігається й під час другої кодифікації українського радянського цивільного права в 1961-1963 pp.

 

На початку 90-х років відбувається поступовий поворот у ставленні вітчизняних цивілістів до римського права - від негативного до позитивного, точніше виваженого аналітичного. З'являються публікації, присвячені іншим системам права власності, нові підходи до оцінки відносин власності. А Празький 1989 року колоквіум "Загальноєвропейський дім - уявлення і перспективи" дав поштовх дослідженням у галузі міжнародного приватного права і публічного права у СРСР та ін. Нові дослідження, нові підходи потребували нової методології досліджень, нового мислення, що зумовило звернення до теоретичних надбань Європейської цивілізації в галузі права. Інакше кажучи, виникла потреба методологічної розробки ідеї про звернення до загальнолюдських цінностей, що свідчить про початок орієнтації на рецепцію надбань попередніх цивілізацій, зокрема на рецепцію римського приватного права.

 

З проголошенням незалежності України постало питання про формування власної національної правової системи, яка має ґрунтуватися на принципово нових засадах. Україна, зберігаючи надбання минулого, розбудовуючи власну демократичну правову державу, зберігаючи добросусідські відносини з народами колишнього Союзу, поступово інтегрується у європейську спільноту як її повноправний член. У своїх численних нормативних актах Україна повертається до таких гуманістичних цінностей, як правове забезпечення суверенітету особи, встановлення гарантій її прав, зрівняння правового становища особи і держави, створення умов, за яких особа може вільно розпоряджатися своїми правами, крім випадків, прямо передбачених у законі. Спостерігається часткова, проте вже не латентна, рецепція римського приватного права, що виявляється у визнанні права приватної власності і розширенні кола речових прав, розширенні прав учасників договірних відносин, прояві ними приватної ініціативи, вільного розсуду під час укладання договорів тощо.

 

Відповідь на низку інших концептуальних запитань повинні дати підготовка проекту і прийняття Цивільного кодексу України. Цивілісти справедливо зазначають, що новий Цивільний кодекс має бути найповнішим виявом захисту прав осіб - як фізичних, так і юридичних, охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних з підприємництвом.

 

Тому авторів Цивільного кодексу України привабила романо-германська правова система, до якої найближча українська сучасна правова система, хоч вона має деякі істотні відмінності. Останнім часом посилився також процес запозичення елементів і англо-саксонського права, що зумовлено зближенням соціально-політичних систем на європейському континенті. Цілком зрозуміло, що творці Цивільного кодексу вивчають й інші діючі цивільні кодекси західноєвропейських держав з тим, щоб використати все цінне, що увійшло до скарбниці світової цивілістики. Зрозуміла також доцільність використання ідей та модернізованих положень римського приватного права, яке є першоджерелом більшості західних кодифікацій.

 

Тому можна сміливо сказати, що відбувається опосередкована, а іноді й пряма рецепція римського приватного права та права ряду європейських країн і США з урахуванням особливостей історичного досвіду України.

 

Відмовляючись від половинчастих рішень перехідного періоду та вбираючи в себе досягнення різних систем права, Україна матиме Цивільний кодекс, структура і зміст якого відзначатиметься як кращий світовий зразок у цивілі-стиці.