Освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я відбувалося поступово, в цілому в напрямі із заходу на схід.

 

VI ст. до н.е. залогом було часом заснування більшості північнопричорноморських держав. Кожне з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також із варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Майже тисячолітня історія цих держав поділяється на два великі періоди і кілька етапів.

 

Перший період тривав від другої половини VII і приблизно до середини I ст. до н.е.

 

Він характерезувався тісними культурними та економічними зв’язками як із материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільностю загальноісторичного розвитку. В матеріальному і духовному житті колоністів домінували еллінські традиції. Саме в цей цас створюється Баспорське царство.

 

На архаїчному етапі першого періоду (друга половина VII - початок V ст. до н.е.) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розпочинаються їхні активні контакти з грецькими містами Східного Причорномор'я, закрема Іонії. Типовою є землянкова житлова забудова більшості північнопричорноморських полісів, хоча вже у VI ст. до н.е. у найбільших з них будуються храми формуються комплекси агори (площа, навколо якої розміщувалися адміністративні, громадські будівлі, крамниці, культові майдани, вівтарі). Зароджуються ремесла, промисли, розвивається торгівля, виникає монетна справа. В чей час започатковуються в цілому мирні контакти грецьких переселенців із навколишніми племенами кочовиків.

 

На другому – класичному етапі першого періоду (початок V - друга третина IV ст. до н.е.) розпочинається поступовий розквіт держав. В цей час значно поширюються контакти з кочовниками та племенами Лісостепу. Особливо тісні зв'язки з варварським населенням мав Боспор.

 

Наприкінці другої третини VI ст. в розвитку античних північнопричорноморських держав спостерігається недовгочасна криза. Відтоді починається останній етап еллінського періоду – елліністичний, який спочатку позначається максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому.

 

Проте вже з другої половини III ст. до н.е. поступово назріває криза.

 

Агресія скіфів у Західному Криму, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї призводить до занепаду сільської округи античних міст.

 

Другий великий період історії античних держав Північнього причорномор'я – римський (середина I ст. до н.е. - 70 роки IV ст.н.е.) – характеризується передусім входженням Тіри, Ольвії, Херсонеса, до складу римської провінції – Нижньої Мезії. Цей період позначався нестабільністю воєнно-політичної ситуації, певною варваризацією населення, натуралізацією господарства, частковою переорієнтацією культурно-економічних зв'язків. Держави Північного Причорномор'я стали для римської імперії своєрідним бар'єром перед натиском кочових племен на її східні кордони, що проходили по Дунаю. Спостерігається деяке економічне піднесення Тіри, Херсонеса, Боспору, їхня культура потроху нормалізується.

 

У другому періоді оснування античних північнопричорноморських міст і їхніх округ можна виділити три основні етапи.

 

Перший розпочинається в середині I ст. до н.е., коли політика цих міст поступово переорієнтовувалася на Рим.

 

Другий етап охоплює час від середини II по середину III ст. до н.е., коли в Тірі, Ольвії, Херсонесі, Хараксі розміщуються постійні загони римських військ, а самі ці міста підпорядковуються Нижній Мезії. В певній політичній залежності від Риму перебуває й Боспор. В умовах відносної воєнно- політичної стабільності економіка північнопричорноморських держав досягає найвищого розвитку.

 

Третій - останній етап - розпочинається з II половини III ст. н.е., коли з метою захисту кордонів римської імперії від готів, гарнізони римських військ були виведені з Північного Причорномор'я в Подунав'я. Навали кочовиків, зокрема готів, фактично знищили сільські округи. Майже всі античні держави остаточно припинили своє існування в 70-х роках IV ст. під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей , які згодом увійшли до складу Візантійської імперії.