Київська культура охоплює пам'ятки першої половини І тисячоліття н.е. від Середнього і Верхнього Подніпров’я до Курського Посейм’я. В окрему культуру ці старожитності виділив В.М.Даниленко, біля сіл Бортничі, Нові Безрадичі, Ходосівка. У 1970- 1980-их рр. пам’ятки київської культури вивчали Є.В.Максимов, Р.С.Орлов, Н.М.Кравченко, Р.В.Терпиловський, О. М. Приходнюк, Є.Л.Гороховський, С.П.Пачкова та ін. Нині на території України (Середнє Подніпров’я, Подесення) зафіксовано 150 поселень і могильників. На поселеннях вивчено 50 жител, на могильниках — близько 40 поховань.

 

Більшість дослідників вважають, що київська культура сформувалася на основі зарубинецьких старожитностей. Деякі вчені вважають, що київські пам'ятки генетично пов'язані і з черняхівською культурою.

 

Поселення київської культури розташовані переважно на ділянках перших надзаплавних терас, однак відомі й селища на високому гортаному березі. Площа селищ, зазвичай, не перевищує 0,5 га. Поселення нерідко зводились «гніздами» — на відстані 0,5-1 км одне від одного. Житла київської культури представлені переважно напівземлянками 10-17 м2. Конструкція стін зрубна або стовпова. Для Подесення, наприклад, характерні напівземлянки з центральним опорним стовпом покрівлі і відкритим вогнищем біля нього (Роїще, Лавриків Ліс, Улянівка та ін.). На Середньому Дніпрі у житлах, крім вогнищ, виявлено глинобитні печі (Глеваха, Обухів ІІ, УІІ). На деяких поселеннях відкрито залишки наземних будов з глиняною обмазкою стін (Обухів II). За межами жител знайдено, очевидно, літні вогнища, споруджені на кам'яній вимостці або вимостці з черепків, господарські споруди.

 

Топографія селищ київської культури, речовий інвентар характерні для осілого землеробського способу життя. Уламок залізного наральника виявлено на селищі Улянівка. Залізні серпи знайдено на селищах Бортничі, Обухів VII, Роїще. Круглі кам'яні ротаційні жорна виявлено в Роїщі та Улянівці. У господарських приміщеннях зустрічаються уламки великих корчаг, в яких зберігали зерно та інші сільськогосподарські продукти (Нові Безрадичі, Обухів II, Роїще, Хлепча). Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство: на поселеннях виявлено кістки домашніх тварин. У стаді була велика рогата худоба, свині, кози, вівці; розводили коней. Допоміжними промислами у господарстві були полювання та рибна ловля.

 

У господарстві жителів київської культури значну роль відігравали ремесла. Досить розвинутими були залізоробне і ковальське виробництва. Рештки сиродутного металургійного горна виявлено у Василькові. На інших поселеннях траплялись залізні шлаки. З набору готових залізних виробів можна зробити висновок про те, шо місцеві ковалі досягли певного рівня майстерності.

 

Вони виготовляли ножі, серпи, долота, скоби та інші побутові вироби, а також зброю і спорядження воїнів (наконечники стріл і стріл, шпори тощо).

Керамічне виробництво характеризується використанням поворотного столика. Місцеве виготовлення посуду на гончарному крузі було у зародковому стані. Окремі гончарні вироби пов’язані з ремісничими керамісними майстернями сусідніх черняхівських лісостепових племен (Бесідівка, Глеваха, Роїще та ін.).

 

Ювелірна справа київських майстрів була на досить високому рівні розвитку. Про це свідчать бронзові та залізні фібули, поясні пряжки, браслети, підвіски (Ходосівка, Курилівка, Лавриків Ліс, Роїще та ін.). Привертають увагу ювелірні вироби з емаллю, також пов'язані з комплексами пам'яток культури київського типу. Їх, очевидно, слід розглядати у зв'язку з серією своєрідних подніпровських виїмчастих емалей (Нові Безрадичі, Бортничі, Хлепча). Ці вироби вписуються за типологією у відомі в Середньому Подніпров’ї речові скарби (наприклад, Межигірський, Борзнянський та ін.). Ювелірні вироби з бронзи й заліза пов'язують із загальноєвропейськими типами речей римського часу. Це підв'язні і так звані воїнські фібули, поясні пряжки, браслет з потовщеними кінцями і дротяні браслети. Відомі палицеподібні шпильки й вічкоподібні підвіски.

 

Населенню київської культури були відомі також деревообробне, косторізне, каменерізне, шкіряне, ткацьке та інші виробництва.

 

Керамічний комплекс київської культури становлять ліпні вироби, які за технікою виготовлення і типологією можна пов'язувати з зарубинецькою історико-культурною традицією. Присутні у комплексі окремих пам'яток гончарні вироби слід розглядати, очевидно, як запозичення з території сусідніх лісостепових черняхівських племен. Основна кераміка київської культури ліпна або зі слідами формування на поворотному столику. За профілюванням у київській кераміці поєднуються ребристі, біконічні форми і слабопрофільовані, округлобокі. Головні форми посуду—кухонні горщики й диски, корчаги для харчових припасав, столові миски та горщикоподібні вироби.

 

З глини виготовляли також конічні тиглі і ллячки для ювелірів, керамічні важки для рибальських сіток і вертикальних ткацьких верстатів. Широко відомі також серії біконічних глиняних пряселець для веретен.

 

Імпортні вироби з пам'яток київської культури пов'язують з масивом черняхівських племен, а через них і з майстернями римського часу Північного Причорномор'я. З привізних речей виявлено амфори пізньоримських типів, скляний посуд і намисто, кістяні гребені, бронзові пінцети і бронзовий посуд.

 

Могильники київської культури вивчалися поблизу сів Козаровнчі, Нові Безрадичі, Бортничі в Середньому Подніпров'ї; Кириївка у Подесенні. Поховання безкурганні. На могильниках відкрито кілька десятків поховань за обрядом трупоспалення, здійсненого на стороні. Характерною особливістю київських поховань є розміщення залишків кремації у неглибоких округлих ґрунтових ямах. У поховальних ямах разом з кальциновими кістками виявлено рештки поховального вогнища і залишки тризни (уламки керамічного посуду і кісток тварин). Трапляються й особисті речі, зокрема прясельця.

 

Речовий комплекс пам'яток київської культури датують ІІІ- початком V ст. н.е. Пам 'ятки київського типу є північно-східною перефирією лісостепового черняхівського масиву. Вони займають територію Північно-Східної України, а також сусідні Брянську і Курську області Росії, Гомельську і Могилівську області Білорусі.

 

 

Черняхівська культура першої половине І тис. н.е. є археологічним еквівалентом великих соціально-економічних зрушень і етнокультурних утворень. Черняхівські старожитності поширені у лісостеповій і степовій зонах Правобережної України, у Лісостепу лівобережжя Дніпра, Молдові, на лівобережжі Нижнього Дунаю з виходом на землі Трансильванії в Румунії і Південно-Східної Польщі.

 

Культуру відкрив В. В. Хвойка. У 1900-1901 рр він дослідив могильники у селах Черняхів і Ромашки Київської області, а також обстежив залишки поселень поблизу сіл Стрітівка, Жуківці, Витачів у Середньому Подніпров'ї. Усі ці пам'ятки археолог об'єднав в одну культуру. Протягом XX ст. пам'ятки черняхівської культури вивчали К. Гадачек, С. С Гамченко, М. Є. Макаренко, М. Я. Рудинський, А. В. Добровольський, М Ю. Смішко, М. О. Тиханова, Е. О. Симонович, Є. В. Махно, М. Ю Брайчевський, В. Д. Баран, В. П. Петров, І. С. Винокур, В. К. Воляник, А. В. Гудкова, Л. В. Вакуленко, Н. М. Кравченко, Б. В. Магомедов, Г. Ф. Нікітіна, А. Т. Сміленко, П. І. Хавлюк та ін.

 

Нині на території України зафіксовано понад 3 тисячі пам'яток черняхівської культури. Досліджено понад 100 поселень і 50 могильників, відкрито 400 жител і 3000 поховань.

 

Племена черняхівської культури залишили цілі серії неукріплених поселень, розміщених, зазвичай, на південно-східних схилах перших надзаплавних терас річок та їхніх приток. За площею і приблизною кількістю житлово-господарських комплексів у кожному з них селища можна поділити на великі, середні та малі.

 

Групу великих поселень становили селища протяжністю 2 км і більше при ширині смуги 150-200 м. Вважають, що на території таких селиш було понад 30 жител. Великі селища відомі поблизу сіл Колінківці і Вороновиця (Чернівецька область), Оринин (Хмельницька область), Кочубеївка (Черкаська область), Житні Гори (Київська область). Середні за розмірами поселення займали ділянки від 1 до 2 км завдовжки і 80-100 м завширшки. Вони складалися з 20-25 жител. Такі селища відомі, наприклад, поблизу сіл Шилівці (Чернівецька область), Ружичанка, Самчики (Хмельницька область), Іванківці (Житомирська область), Антонівка (Черкаська область). До групи малих поселень належать селища, що займали ділянки до 1 км завдовжки і 60-80 м завширшки. В них було 8-15 жител. Такі селища досліджено біля сіл Теремці (Хмельницька область), Слободище і Маркуші (Житомирська область), Рижавка (Черкаська область).

 

Поділ поселень на великі, середні й малі є типовим для різних районів лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя, лівобережжя Дніпра, а також порубіжжя Лісостепу і Степу. Він відбиває, очевидно, історико-етнографічні традиції і відповідні суспільні відносини, що формувалися у процесі поступового розкладу великої патріархальної сім'ї і переходу до індивідуальної, а також становлення територіальної сусідської общини.

 

З укріплених поселень (городищ) черняхівської культури нині відомо тільки три: Башмачка у Дніпропетровській області, Олександрівка і Городок — у Миколаївській.

 

На черняхівських поселеннях виявлено і досліджено такі основні типи житлових і господарських споруд: наземні дерево-каркасні, наземні з кам'яними конструкціями (переважно у Причорномор'ї) і напівземлянки стовпової або зрубної конструкції. Житла мали переважно двосхилу покрівлю, були вкриті соломою або очеретом. Для опалення жител вдаштовувалися відкриті вогнища, глинобитні печі і печі-кам'янки. Крім жител, на поселеннях відкрито наземні і заглиблені в землю господарські приміщення. Зокрема, типовими є ями-льохи для зберігання харчових продуктів. За межами жител виявлено також залишки літніх печей та вогнищ.

 

Керамічний комплекс черняхівської культури включає гончарні й ліпні вироби (піфосоподібні зерновики, кухонні горщики, миски, глечики, вази з трьома ручками, кубки). Імпортна кераміка представлена амфорами провінційно-римських майстерень III—IV ст. н.е., трапляються й амфори пізнішого часу — кінця IV — V ст. н.е. Черняхівське населення користувалося також привізним і місцевим скляним посудом (переважно кубки).

 

У побуті черняхівців були кістяні вироби (проколки, лощила, гребені, а також пірамідальні підвіски, часто прикрашені вічковим орнаментом). Побутували срібні, бронзові й залізні фібули-застібки загальноєвропейських типів кінця ІІ-V ст. н.е., а такоє бронзові й залізні пряжки для поясів.

 

На селищах черняхівської культури виявлено прямі свідчення існування орного землеробства: залізні наральники, леміші та різаки-чересла, тобто частини плуга. Знаряддя орного землеробства виявлено на селищах Стримба (Одеська область), Грицівці (Тернопільська область), Ріпнів (Львівська область), Бакота (Хмельницька область) та ін. Для збирання злакових та інших сільськогосподарських культур черняхівці використовували залізні серпи і коси: їх виявлено в Леськах, Новолипівському (Черкаська область), Витачеві, Жуківцях, Сайках (Київська область), Лепесівці і Бакоті (Хмельницька область), Вікнинах Великих, Неслухові (Тернопільська область), Киселеві (Чернівецька область).

 

Важливими господарськими об'єктами у черняхівців були млини з використанням круглих кам'яних ротаційних жорен. Таку млинову конструкцію досліджено поблизу с. Іванківці Лимарського району Житомирської області. Млин, що зберігся найкраще, містився у двокімнатній наземній будові і обслуговував, очевидно, все селище. У виробничому приміщенні знайдено дві пари круглих ротаційних кам'яних жорен. Жорна лежали на вимазаних глиною підвищеннях у спеціальному дерев’яному каркасі, сліди якого простежено у вигляді обгорілого дерева і золи. Перед жорновими поставами виявлено спеціальну округлу заглибину, куди зсипано борошно, також вимазану глиною і обпалену. Звідси його, очевидно, пересипали у мішки, а може й у керамічну тару. У сусідньому приміщенні виявлено піч і запасне ротаційне кам'яне жорно, що лежало в кутку. Очевидно, тут мешкали люди, які обслуговували млинарський комплекс.

 

Черняхівські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарське, ювелірне, склоробне, будівельне, бондарське тощо.

 

Залишки залізоробних горен-домннць та залізні шлаки зафіксовано у черняхівських поселеннях Завадівка, Новолипівське (Черкаська область), Максимівка (Полтавська область), Слободише, Пряжів, Скраглівка (Житомирська область), Острів Варковецький, Мирогоща (Рівненська область), Бакота, Іванківці, Лука-Врублівецька і Ружичанка (Хмельницька область).

 

Гончарні майстерні або окремі гончарні печі відкрито в Завадівці (Черкаська область), Микільському, Лоцманській Кам'янці, Майорці, Капулівці (Дніпропетровська область), Лепесівці, Бакоті, Лісогірці, Луці-Врублівецькій (Хмельницька область), Підлужжі (Рівненська область), Неслухові (Львівська область).

 

Глиняні тиглі або ллячки, за допомогою яких кольоровий метал плавили і виливали у форми, зафіксовано в Радушківці (Полтавська область), Пряжеві (Житомирська область), Лепесівці (Хмельницька область), Вікнинах Великих (Тернопільська область), Черепиці (Львівська обдасть).

 

Поблизу с. Комарів Чернівецької області М. Ю.Смішко дослідив залишки склоробної майстерні черняхівців. Тут виявлено плавильні горна, глиняну форму для виготовлення скляних кубків, шлаки, а також браковані скляні вироби (кубки, намистини тощо). Отже, йдеться про налагоджене виробництво скляних виробів у Середньому Подністров'ї IIІ-IV ст н.е.

 

На черняхівських поселеннях знайдено багато залізних знарядь для обробки дерева і кістки, глиняні важки для ткацьких верстатів і керамічні біконічні прясельця для веретен. Наявність великої кількості знарядь праці, особливо залізних, є свідченням того, шо в черняхівському суспільстві відбувався другий великий поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства і скотарства.

 

Черняхівська культура склалася на основі різних етнічних груп. Початок її формування припадає на кінець II — початок ІІІ ст. н.е. У період свого розквіту (ІІІ-ІУ ст. н.е.) черняхівська культура була поширена на значній території від верхів'я Західного Бугу до Північного Дінця, від приток Дніпра, Прип'яті і Сейму до Нижнього Дунаю і Чорноморського узбережжя. На цій великій території у період формування черняхівської культури існували різні попередні культурно-історичні групи, що зумовило місцеві особливості.

 

М. О. Тиханова у 1957 р. зробила спробу виділити п'ять локальних варіантів черняхівської культури: Середнє Подніпров'я, Порожистий Дніпро, Подністров'я, Нижній Дунай з Північно-Східною Трансільванією, Волинь. І. С. Винокур у 1972 р. довів, що лісостепову смугу Дністро-Дніпровського межиріччя можна вважати основною територією черняхівської культури, пов'язаною з історією стародавніх східних слов'ян. В. Д. Баран виділив три локальні варіанти черняхівської культури, шо відповідають трьом регіонам: Північно-Західне Причорномор'я, межиріччя Дністра, Пруту і Дунаю, а також лісостепову зону України. Локальні варіанти свідчать про строкатий етнічний склад населення першої половини І тисячоліття н.е. У Північно-Західному Причорномор'ї переважали еллінізовані скіфо-сармати; у Дністро-Прутсько-Дунайському регіоні — гето-даки; у лісостеповій зоні України — східнослов'янські племена. Останні контактували на північному заході з готськими, а на південному сході — з сарматськими племенами.

 

У зв'язку з навалою гунів наприкінці IV—на початку V ст. н.е південні регіони черняхівської культури були спустошені. Однак у Лісостепу, особливо на його північному заході, черняхівська осілість функціонувала. На цей період припадає трансформація черняхівської культури Лісостепу у ранньосередньовічні східнослов'янські старожитності корчацько-празької та пеньківської культур У-УІІ ст. н.е. Відома група черняхівських поселень з підквадратними у плані напівземлянками з пічкою-кам'янкою або з глинобитною піччю (Бакота, Устя, Сокіл, Теремці, Черепин у Подністров'ї, Ріпнів ІІ у Західному Побужжі та Журівка у Подніпров'ї).

 

Матеріали, які є в розпорядженні сучасної науки, дають можливість з’ясувати уявлення черняхівців ІІ-У ст. н.е. про навколишній світ, природу. Вдається простежити перші кроки синтезу, узагальнення природних явиш. Цей синтез у багатьох деталях ще переплітався з тогочасними язичницькими релігійними віруваннями, але він існував реально- про це незаперечно свідчать археологічні та етнографічні матеріали. Спостереження черняхівців за природою знайшли своє відображення у створенні землеробського календаря. Землеробські календарі відкрив Б.О.Рибаков, який звернувся до символічного орнаменту деяких ритуальних керамічних виробів ІІ- V ст. н.е. з Ромашок (дослідження В.В.Хвойки), Лепесівки (дослідження М.О.Тиханової) та ін.

 

Економічні й культурні зв’язки черняхівців з провінційно-римським світом сприяли виробленню певних математичних знань. Спостереження над пропорціями довжини і ширини будинків у черняхівських племен показує, що вони, в основному, вкладаються в лінійну схему, яка базувалася на антропометричному принципі, а останній лежав в основі вироблення геометричних знань.

 

Перші спроби фіксації математичних понять збігаються у черняхівських племен з зародженням писемності. Відомо, що числові системи, засновані на давньогрецькому класичному алфавіті з 24 літер, виникли приблизно у V ст. до н.е.

 

Наявні археологічні матеріали дають можливість розглянути основні напрями вірувань та релігії у черняхівських лісостепових племен. Черняхівські язичницькі жертовники — капища з кам'яними антропоморфними ідолами у натуральний зріст людини вивчені на території Середнього Подністров'я (Іванківці, Ставчани, Бакота). Чоловічі постаті ідолів, зазвичай, тримають у руках ріг — символ врожайності та господарського благополуччя.

 

Аналогічні ідоли були і в інших районах Лісостепу. З давньоруського літопису відомо, що антропоморфних ідолів східні слов'яни Подніпров’я виготовляли переважно з дерева, проте до нашого часу вони не збереглися. Щодо Подністров'я, то тут, очевидно, паралельно з дерев'яними виготовляли язичницькі скульптури з порівняно м'якої місцевої породи — вапняку.

 

Тепер на Середньому Дністрі відома ціла група таких скульптур; їх вважають типологічними і генетичними попередниками відомого давньоруського язичницького Збруцького ідола ІХ-Х ст. н.е., який, на думку багатьох учених, уособлює верховне божество у східних слов'ян періоду Київської Русі. Таким чином, кам'яна антропоморфна язичницька скульптура II—V ст. н.е. — переконливе свідчення належності черняхівських пам'яток Лісостепу до східнослов'янського етнічного масиву.

 

Для характеристики релігійних вірувань та обрядів черняхівських племен значний матеріал дають дослідження могильників. Поховальному обряду черняхівської культури властивий біритуалізм (трупослаления і трупопокладення). Поховальний обряд і ритуал черняхівців мають свої генетичні корені, насамперед у пам'ятках попередньої епохи (старожитності зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур). Крім того, певну роль у становленні поховального обряду черняхівців відіграли, очевидно, сармати.

 

Обряд трупоспалення у похованнях черняхівських племен успадкований від носіїв зарубинецької, пшеворської та гето-фракійської культур. Різні типи трупоспалень (в урнах і без урн, ямні з речами та без речового інвентарю) властиві старожитностям рубежу нової ери і пам’яткам черняхівської культури ІІ—V ст. н.е. Крім того, окремі елементи обряду трупоспалення простежено і в звичайних черняхівських трупопокладеннях. Попіл, яким посипали померлих при обряді трупопокладенні, присутній на ряді черняхівських могильників (Раковець Чеснівський, Рідкодуби, Ружичанка, Устя, Баглаї) лісостепового Дністро-Дніпровського межиріччя.

 

На роль сарматів у формуванні черняхівського обряду трупопокладень вказав Г. Б. Федоров. Але оскільки на деяких зарубинецьких могильниках поряд із трупоспаленнями були окремі трупопокладення, то можна думати, що поява нового обряду пов'язана з племенами зарубинецької культури.

 

Важливою рисою поховальної обрядності є орієнтація поховань щодо сторін світу. На одних і тих самих могильниках простежуються різні орієнтації трупопокладень, хоча переважають північна та західна орієнтації. Як показали дослідження, поховання з північною орієнтацією більш ранні щодо хронології, ніж поховання із західною орієнтацією. Можливо, що поховання із західною орієнтацією пов'язані з християнським поховальним обрядом.

 

Крім звичайних трупопокладень та трупоспалень на черняхівських могильниках виявлено і так звані перекопані, зрушені поховання. Кістки цих поховань, зазвичай, лежать без анатомічного порядку. Одні дослідники вважають ці поховання пограбованими в давнину, інші схильні пов'язувати їх з певним магічним ритуалом. На користь останнього свідчить унікальне поховання, досліджене на Раковецькому могильнику. Виявлений у цьому похованні кам'яний фалічний ідол переконливо доводить наявність магічної обрядності, пов'язаної з такого роду похованнями. Припускають, що ритуальний магічний обряд супроводжував поховання чаклунів, жерців.

 

На черняхівських могильниках трапляються кенотафи. Це символічно поставлені в яму посудини з жертовною їжею, очевидно, на честь люпини, яка загинула або померла на чужині (Ружичанка, Волоське, Будешти та ін.). Речовий інвентар деяких поховань свідчить про рід заняття померлих. Так, на могильнику в с. Косанове Вінницької області виявлено поховання з набором кам'яних лощил — інструментів давнього гончара. На Ружичанському могильнику в Хмельницькій області відкрито жіноче поховання у супроводі шести глиняних біконічних пряселець. На могильнику біля с. Коблеве Миколаївської області виявлено так зване поховання «хірурга», де поряд з уламками кераміки лежав бронзовий ланцетоподібний ніж з чотиригранною скрученою рукояткою та кільцем на кінці. На могильниках представлено також жіночі поховання з бронзовими голками та кістяними гольниками (Будешти, Косанове, Ружичанка, Маслове та ін.).

 

На багатьох черняхівських могильниках виявлено залишки тризни: битий посуд, кістки тварин і птахів, прошарки попелу, вуглини від давніх вогнищ (Раковець, Ружичанка, Косанове, Компанійці, Малаешти, Будешти та ін.). Тризни влаштовувалися, очевидно, під час поховального ритуалу, можливо, були і повторні тризни, через певний проміжок часу, коли поминали покійників.

 

Певне місце у системі релігійних вірувань і обрядів черняхівських племен поряд з поховальним ритуалом посідають і деякі язичницькі символи в орнаментиці. Це хрест, коло, місяцеподібні і певні рослинні зображення-символи на керамічному посуді. Існували також зооморфні та антропоморфні зображення. Йдеться про фібули, які стилізовано передають зображення птахів, а також про намистини з сердоліку стилізованої антропоморфної форми.

Археологічні матеріали першої половини І тисячоліття н.е. разом з писемними історичними джерелами й матеріалами етнографи проливають світло на надзвичайно важливий період історії Південно-Східної Європи, коли європейські племена, завершуючи традиції військової демократії, поступово і неухильно переходили від родоплемінної організації суспільства до класових, державних утворень.