На берегах Дніпровсько-Бузького лиману виникли перші осередки давньогрецької культури- поселення на острові Березань і місто Ольвія. В 1926 р. для охорони пам’яток античності утворено державний заповідник. Сьогодні площа заповідної території складає 265,7 га в Ольвії та 23,6 га острова Березань. Протягом 1972-1994 рр. постійнодіючу ольвійську експедицію очолював С. Д.Крижицький (з 1995 р. її науковий керівник), з 1995 р. — В. В. Крапівіна.

 

Поселення Борисфеніда було засноване в 645-644 рр. до н.е. на півострові (тепер острів) Березань. Площа поселення становила понад 10 га.

 

Для домобудування раннього етапу розвитку Борисфеніди характерні два типи жител: напівземлянки і наземні серцево-кам’яні будинки. Починаючи з кінця VI ст. до н. е. поселення було забудоване наземними житлами, що утворили вулиці й провулки. По обидва боки вулиць відкрито будинки прямокутної у плані форми площею 45-75 м2. Вони складалися з кількох приміщень з глинобитними долівками й печами. Внутрішні подвір’я були вимощені. Поряд з будинками знаходилися господарські приміщення, цистерни і глибокі колодязі. Серцево-кам'яні житлові і громадські будинки центральної частини поселення зведено на початку V ст. до н.е. Виявлено також культові споруди, зокрема апсидний храм першої половини V ст. до н.е.

 

З другої половини VI ст. до н.е. на Березані формується міський осередок. У цей період Борисфеніда була політично незалежним утворенням- полісом, до сфери економічного і політичного впливу якого входили землеробські поселення по обох берегах Березанського лиману. В обігу була власна полісна монета. Борисфеніда мала економічні й культурні зв’язки з іонійськими містами. Наприкінці VI ст. до н.е. Березань увійшла до складу Ольвійської держави; це зафіксовано не лише знахідками ольвійських монет і виробів, а й спільними рисами у релігійних культах.

 

Основою економіки Березані були сільське господарство, рибний промисел, ремесла, торгівля.

 

З другої чверті V по ІІІ ст. до н.е. простежується поступовий занепад на Березанському поселенні. Життя його, як показують археологічні матеріали, тривало до кінця ІІІ ст. до н.е. Новий етап історії Березані датується І-ІІІ ст. н.е.

 

На Березані досліджено залишки некрополя VІ- першої половини V ст. до н.е. Головним типом поховальних споруд були грунтові ями, іноді перекриті деревом і камінням. Відомо і кілька курганів, під якими виявлено колективні поховання. Обряд поховань включає трупопокладення, трупоспалення, дитячі поховання в амфорах або урнах. Переважно нечисленний супровідний інвентар становлять керамічний і скляний посуд, предмети туалету і побуту, зброя (мечі, ножі, наконечники стріл).

 

Антична Ольвія була розташована на правому березі Південно-Бузького лиману біля с.Парутино Очаківського району Миколаївської області. У середині VІ ст. до н.е. місто заснували вихідці з Мілета. Залишки основної незатопленої частини верхнього міста становлять площу 33 га. Значна частина нижнього міста зруйнована водами лиману. Історію розвитку Ольвії поділяють на два етапи. Перший етап (середина VІ ст.- 49-44 рр. до н.е.) характеризується поступальним розвитком економіки і культури, що був перерваний нападом гетів. На наступному етапі (друга половина І ст. до н.е.- середина ІІІ ст. н.е.) Ольвія зазнає інтенсивного тиску з боку місцевих племен і зрештою, потрапляє в політичну незалежність від Риму.

 

Наприкінці VI — на початку V ст. до н.е. у центрі міста були зведені перші громадські споруди: вівтар, вимощена каменем доріжка, що вела до священного гаю. Очевидно, тоді й виникла агора. Основу житлової забудови становили землянки і напівземлянки, розмішені по обидва боки головної поздовжньої вулиці. З початку V ст. до н.е. різко зростає щільність забудови, що було пов'язано зі збільшенням кількості мешканців. За даними палеодемографічних спостережень, в Ольвії тоді налічувалося 6-10 тис. чоловік. Основну масу населення міста становили греки. Відбувається остаточне формування поліса — функціонують теменос і агора як центри соціально-економічного, політичного і культового життя, розпочинається карбування місцевої монети (дельфінчиків і ассів). Хоч основу економіки міста становило сільське господарство, але досить розвинутими були вже й різноманітні ремесла та промисли. Ольвія мала міцні торговельні, культурні зв'язки з населенням Подніпров’я й Побужжя та із середземноморськими античними міськими центрами (Мілет, Хіос, Родос, Корінф та ін.).

 

У V ст. до н.е. простежується масовий перехід до спорудження наземних сирцево-кам'яних будинків. Навколо міста зведено оборонні кам’яні мури і башти. Центральний теменос обнесено кам’яною огорожею, в межах якої споруджено храм іонічного ордера Аполлона Дельфінія і монументальний вівтар. Цим же періодом датується поява зі східного й західного боків агори торговельних рядів, а з півдня — будинку гімнасія.

 

Житлові квартали Ольвії відкриті поблизу теменоса, агори, а також у Нижньому місті та на його північній околиці. Площа будинків у межах 100-600 м2. Найбагатші з них розмішувалися в центрі міста. Вони мали підвали, цистерни для зберігання води, вирізані у лесі. Реконструкція громадських споруд і житлових комплексів на агорі елліністичної пори показує, що забудова тут була регламентована. Зокрема, до центральної площі прилягають фасадні кутові частини громадських і житлових будинків.

 

У У- ІV ст. до н.е. досить інтенсивно розвивалася економіка міста. Важливу роль відігравала торгівля з Південним Причорномор'ям і Малою Азією. У 331 р. до н.е. до Ольвії підступили війська Зопіріона (одного з воєноначальників завойовницької армії Олександра Македонського). За допомогою скіфів облогу вдалося зняти.

 

З кінця III — початку II ст. до н.е. на території поліса та його округи починається нова військово-політична криза. У пам'ятці тих часів -декреті на честь Протогена, вибитому на мармуровій плиті, розповідається про людину з багатої міської верхівки, яка чимало зробила для ремонту та відновлення оборонних стін і башт Ольвії.

 

УII ст. до н.е. Ольвія потрапляє під протекторат скіфського царя Скілура. Посилюються її зв'язки з Кримом і Неаполем скіфськім. В середині І ст. до н.е. Ольвію спустошили гети. У II — на початку ІІІ ст. н.е. становище Ольвії дещо стабілізується. Тут розміщується римський військовий гарнізон, а за Септимія Севера (193-211 рр.) Ольвія входить до складу римської провінції Нижня Мезія. В середині ІІІ ст. н.е., очевидно в результаті готського нашестя, місто перестає існувати як античний центр.

 

Ольвійський некрополь виник у середині — третій чверті VI ст. до н.е. між берегом лиману та Широкою, Заячою і Парутинською балками. У V-IV ст. до н.е. некрополь значно розширився, але найбільших розмірів він досяг за елліністичного часу. У другій половині ІІІ-ІІ ст. до н.е. некрополь ніби охопив місто підковою. Кладовище І—III ст. н.е. було розміщене на північних кордонах міста, включаючи територію частини міських ранніх епох. Найдавніші поховання на могильнику— це грунтові ями з додатковими конструкціями з дерева, каменю, сирцю; могили перекривалися деревом (дошками або жердинами).

 

З кінця VI ст. до н.е. з'явилися підбійні могили. Підбій у нижній частині ями закривали закладом з каменю, дерева, сирцю, амфор, черепиці тощо. Першою половиною IV ст. до н.е. датуються земляні склепи, які складалися з дромосу та поховальної камери. У склепах робили вирізані в материковому грунті лежанки для покійників, а також спеціальні ніші для світильників і декоративного посуду. У другій половині ІV ст. почали споруджувати кам'яні склепи, над якими насипали кургани. За елліністичного часу будували склепи двох типів: з напівциліндричним склепінням і з двосхилим перекриттям.

 

Поховальний обряд мешканців Ольвії був біритуальним: трупопокладення і трупоспалення. Померлих дітей ховали в амфорах, які клали у невеликі ґрунтові могили. Поховання супроводжувалися різноманітним інвентарем і ритуальною їжею. Комплекс речей у похованнях відповідав соціально-майновому стану, статі та віку померлих. Переважали місцевий столовий посуд та імпортна грецька кераміка - чорнофігурна, червонофігурна і чорнолакова. У похованнях елліністичного часу знайдено керамічні вироби Пергаму, Александрандрії та Гераклеї. У перших століттях нової ери набули поширення червонолакова кераміка і скляний посуд. Особливо багато амфор, які використовувались як тара для рідких і сипких продуктів.

 

За грецьким звичаєм ольвіополіти разом з померлим клали «обол Харона» у вигляді місцевої монети (дельфінчики). Специфічні культові предмети представлені курильницями, амулетами, теракотами, лекіфами, дзеркалами. У цілому для Ольвії характерний грецький поховальний інвентар. Але паралельно з цим (особливо починаючи з перших століть нової ери) простежуються елементи сарматського, фракійського і провінціальноримського обрядів.

 

Починаючи з VI ст. до н.е., у Нижньому Побужжі навколо Ольвії утворилася досить значна округа (хора). Всього тут зафіксовано близько 100 поселень, що перебували у політичній залежності від Ольвії. Деякі з них були тимчасовими стоянками пастухів і рибалок, але переважна більшість— постійні поселення. Матеріальна культура хори в цілому ідентична культурі Ольвії та Березані. Житлові комплекси поселень становлять напівземлянки і наземні споруди зі стінами, зведеними за дерев'яним каркасом і обмазаними глиною або складеними з глиняних вальків.

 

На поселеннях знайдено велику кількість уламків амфор та інших форм античного посуду, а також місцеві ліплені керамічні вироби.

 

Населення ольвійської округи займалося землеробством і скотарством. Периферійні поселення, як і Ольвія, функціонували до середини ІІІ ст. н.е.