Економічною основою античних міст-держав Північного Причорномор'я були сільське господарство, різні ремесла і промисли. Важливу роль відігравала торгівля з населенням причорноморських степів і з центрами Середземномор'я. У спорудженні міст Північного Причорномор'я пе-реважають загальногрецькі античні містобудівельні традиції, проте з часом тут були вироблені особливості, які проявилися у змішаному греко-варварському характері архітектури. У великих містах площею понад 50 га при забудові виділяються портові, торговельні, адміністративні й культурні райони. У середніх за площею містах (до 15 га) та містечках квартали безпосередньо тяжіли до акрополів, зміцнених оборонними мурами. Для елліністичного часу характерне значне посилення диференціації забудови за соціальною та виробничою ознаками. Ремісничі квартали і найбідніші житла розмішувалися, головним чином, на околицях міста.

 

Основу сільського господарства становило вирощування зернових злакових культур. Значну роль відігравало й скотарство. Починаючи з елліністичного часу, важливе місце зайняло виноградарство. Городництво, садівництво, баштанництво відігравали допоміжну роль. Головними злаковими культурами були ячмінь, просо, пшениця, жито, гречка. З бобових вирощували сочевицю, чину, горох. Серед городніх і баштанних культур переважали огірки, кавуни і дині. В садах впрошували яблука, груші, інжир, мигдаль, каштани, грецькі горіхи. Цікаво, що одне з міст Боспору VI ст. н.е. — Кепи — означає "сади".

 

Сільськогосподарські знаряддя тих часів становили залізні наральники, мотики, сокири, коси, серпи, виноградні й садові ножі. Зерно і крупу перемелювали за допомогою круглих кам'яних жорен та ступок.

 

Рівень розвитку зернового виробництва не тільки забезпечував погреби населення, але й давав можливість вивозити зерно у Середземномор'я. Найбільшим північнопонтійським постачальником хліба в Афіни був Боспор. Боспорську пшеницю вивозили також в Мітілену і на Родос.

 

Тваринництво північнопричорноморських античних держав складалося з таких основних напрямів: 1) велика рогата худоба (бики, воли, буйволи), 2) дрібна рогата худоба (кози, вівці): 3) свині; 4) коні, а також осли і верблюди. З домашньої птиці розводили курей, качок, гусей.

 

Виноградарство було основою виноробства та виноторгівлі. Про це свідчать залишки давніх виноградників, виноробень, а також спеціальних приміщень для зберігання вина у цистернах і керамічній тарі (піфоси, амфори). Ринками для продажу вина були землі Скіфії, потім — Сарматії.

 

У господарстві античних північнопричорноморських міст важливе місце посідав рибний промисел. Азовське і Чорноморське узбережжя, лимани, пониззя річок були багаті різною рибою. Розкопками на античних поселеннях виявлено значну кількість кісток риб та луски. Відомості про торгівлю рибою зафіксовано у письмових джерелах ІІІ—ІІ ст. до н.е. У Середземномор'ї був великий попит на понтійську рибу. У зв'язку з цим чимало античних поселень у районі Керченської протоки спеціалізувалися на ловлі риби і її переробці. У Тірітаці та Мірмекії, наприклад, відкрито залишки великих приміщень, в яких обробляли рибу (засолювали, сушили, коптили).

 

В античних державах Північного Причорномор'я розвивалися залізообробне, бронзоливарне, ювелірне, керамічне, склоробне та інші ремесла, будівельна справа. Письмові історичні документи і дані археологи свідчать про значний розвиток ткацтва, прядіння, плетіння, шкіряного виробництва та косторізного ремесла.

 

Наймасовішим було керамічне виробництво, яке виникло у VI ст. до н.е. і подальшого значного розвитку набуло в елліністичний період та особливо у перші століття нової ери. Керамічні майстерні розмішувалися на периферії античних міст (Німфея, Херсонеса, Ольвії, Пантікалея, Фанагорії). Формували посуд на гончарному крузі. Деякі вироби кераміки виготовляли у формах (рельєфний посуд, будівельна кераміка, теракота).

 

Керамічні вироби випалювали в печах. У Північному Причорномор’ї знайдено близько 70 гончарних горен. Більшість з них датується ІІІ- ІІ ст. до н.е. (Херсонес) і першими століттями нової ери (Ольвія). Знайдено залишки кількох гончарних печей у Пантікапеї і Німфеї, що існували у VI-V ст. до н.е. Гончарні печі являють собою (у вертикальному розрізі) двохярусні споруди округлої або овальної форми, з центральним опорним стовпом під основою випалювальної камери з люфтами-продухами. У перші століття нової ери набувають поширення прямокутні або круглі у плані гончарні печі з довгими устями, нерідко з двома опорними стовпами або з вертикальною перегородкою замість них (Ольвія).

 

Стародавні майстри виготовляли піфоси, амфори, в тому числі і з клеймами майстерень, кухонні каструлі, сковороди, тарілі, глеки, миски, чашки. За типами амфор, чорнолакового і червонолакового столового поезду вдається встановити, по-перше, напрями торгівлі північнопричорноморських міст з центрами Середземномор'я, а по-друге — виготовлення кераміки у місцевих майстернях з використанням певної модифікації античних привізних зразків.

 

Із форм столового посуду широко використовувалися канфари, кішки, чаші, кубки, амфори, гідрії, ойнохої, пеліки та ін. Набули поширення різноманітні керамічні світильники.

 

Загалом керамічний комплекс VI—І ст. до н.е. відрізняється від кераміки римського часу (І—IV ст. н.е.). Замість чорнолакового домінує червонолаковий посуд. Серед столового посуду перших століть н.е. виділяється група тонкостінного посуду: стакани, кулясті кубки, глеки, в тому числі на високих піддонах. Порівняно небагато червонолакових глеків, а також мисок-тарілей.

 

Важливу роль у житті античних північнопричорноморських міст відігравали торгівля та грошовий обіг. Торгівля з хорою, а також з варварськими племенами мала обмінний характер. Торговці ж, що прибували у Північне Причорномор'я з метрополії, везли сюди гроші для закупівлі товарів або товари, які продавали на місцевих ринках. Основним предметом вивозу було зерно. Геродот повідомляє про скіфів, які жили на північ від Ольвії і сіяли хліб на продаж. Значних масштабів експорт зерна досяг у IV ст до н.е. Період з ІІІ ст. до н.е. до перших століть нашої ери характеризується тривожною внутрішньою обстановкою. Історичні дані про вивезення в цей час зерна в інші країни відсутні. У ІІ-ІІІ ст. н.е. відновлюється активна торгівля причорноморського населення хлібом.

 

Важливе місце у торгівлі займала солена риба. З Причорномор'я вивозили також худобу, продукти тваринництва, мед та інші товари. У Причорномор'я з Іонії ввозили вино, керамічні вироби, прикраси, скульптури, мармурові та теракотові архітектурні деталі. У меншій мірі представлена продукція Хіоса, Родоса, Самоса. За елліністичного періоду на перше місце висувається торгівля з Родосом і містами Південного та Західного Понту — Гераклеєю, Візантією, Синопою, Істрією та ін.

 

На ранньому етапі провідну роль у торгівлі зі Скіфією відігравала Ольвія. У VI—IV ст. до н.е. Ольвія збувала у Скіфію бронзові дзеркала й прикраси. Другим важливим торговельним осередком був Боспор. У IV ст. до н.е. торговельна діяльність боспорських купців посилюється, їхні товари поступово витискають ольвійські.

 

Всі основні міста Північного Причорномор'я мали досить розвинуті монетні системи, що обслуговували, насамперед, потреби міської торгівлі. Це — монети Тіри, карбування яких починається у другій чверті IV ст. до н.е. випуском мідних монет із зображенням річкового божества Тіраса і голови коня. У другій половині IV ст. до н.е. місто випустило серію срібних монет із зображенням голови Деметри і фігури бика. Карбування Тіри тривало до III ст. н.е. У кінці III ст. Tipa випускала золоті статери.

 

Для раннього періоду історії Ольвії характерне використання литих монет. З середини VI-V ст. до н.е. тут з'являються литі грошові знаки у вигляді дельфінів. Вони були в обігу в Ольвії до епохи еллінізму. Першими державними монетами Ольвії стали мідні литі "асси" із зображенням голови Афіни — колеса (початок V ст. до н.е.), голови Горгони — орта на дельфіні (середина V ст. до н.е.). У другій половині IV ст. до н.е. в Ольвії було випущено серію карбованих монет (золотих, срібних і мідних). На рубежі III—II ст. до н.е. Ольвія знову випускає срібні монети. У ІІ ст. до н.е. в місті карбуються мідні монети скіфського царя Скілура. Невеликі випуски мідних монет часів Мітрідата VI Євпатора завершують карбування монет в Ольвії елліністичного часу. В середині І ст. н.е. цар Фарзой карбує в Ольвії золоті статери, але основну грошову масу становлять мідні монети І-ІІ ст. н.е. З кінця II ст. н.е. ольвійські монети — це звичайні провінціальні знаки, на лицьовому боці яких зображено портрети й титули римських імператорів. Останні ольвійські монети були випущені за Олександра Севера (222-235 рр. н.е.).

 

Центр Боспорської держави — Пантікапей — розпочав карбування монет наприкінці VI ст. до н.е. Ранні срібні монети мають на аверсі зображення голови лева, а на реверсі — вдавлений квадрат, що поступово заповнюється ускладненим малюнком.