Головна » 2014 » Квітень » 15 » Чосон в правління тевонгуна Лі Хаина.
17:12 Чосон в правління тевонгуна Лі Хаина. | |
Корея в умовах посилення в тихоокеанському регіоні західної експансії
За умов поглиблення внутрішньої кризи активізувалася діяльність християнських місіонерів, яка супроводжувалася спробами «відкрити» Корею і в інших аспектах буття. Піонерами в цій справі, звичайно, виступили англійці, чия промисловість бурхливо розвивалася й потребувала постійного розширення ринків збуту для своїх товарів. У 1816 р. британські кораблі вперше підійшли до берегів Кореї з пропозиціями щодо встановлення регулярних торговельних контактів, проте Кіми категорично відмовилися від будь-яких переговорів. Аналогічно завершився і другий візит британців до Кореї в 1832 р. Тоді в ситуацію втрутилася церква. У 1831 р. новообраний папа римський Григорій XVI [1831 — 1846] утворив корейський апостольський вікаріат, віддавши його під патронат французьких місіонерів, а вже у 1832 р. до Кореї направили першого католицького єпископа — В. Брюгге. Прибувши на місце, В. Брюгге опікувався не лише пропагандою католицизму, а й поширенням європейських наукових знань, особливо в галузі астрономії, математики і медицини.
Спочатку Кіми спостерігали за діяльністю одинака-єпископа не без інтересу, адже європейські здобутки в галузі природничих знань їх також зацікавили. Після смерті В. Брюгге (1836) його місце зайняв П.Ф. Мобан, на допомогу якому прибули енергійні Ж.О. Шастан та Емер. Занадто активна проповідницька діяльність християнських місіонерів занепокоїла корейський уряд. Коли кількість новонавернених у католицтво корейців перевищила 9 тис, усі троє французьких місіонерів в 1839 р. були страчені, а ван Хонджон [1835—1849] видав з цього приводу черговий антихристиянський «Едикт для спростування єресі», в якому захищав чистоту та глибинну істинність конфуціанства. У відповідь французи направили до Кореї кілька фрегатів, проте від офіційних контактів з європейцями Кіми відмовилися, а коли два фрегати зазнали в 1847 р. катастрофу, наскочивши на рифи, корейці переправили їхні команди до Китаю.
Спроби зав'язати контакти з Кореєю здійснювали в 1840-х роках й екіпажі кораблів США, але також безрезультатно. Спробою мирного ідейного оновлення Кореї можна вважати появу в 1860 р. нової релігійної доктрини тонхак («східне вчення»), кодифікатором якого став Чхве Джеу (1834—1864) — син впливового конфуціанського науковця. У запропонованій ним релігійній доктрині Чхве Джеу спробував еклектично поєднати елементи класичної китайської натурфілософії, конфуціанства, буддизму й даосизму з окремими елементами християнського віровчення. Серед останніх найважливішими були проповіді монотеїзму та рівності всіх людей перед Всевишнім, бо всі вони створені за образом Бога. На практиці, це означало, що тонхакці виступали за побудову держави без станових відмінностей (ця проблема «зачіпала» Чхве Джеу особисто, оскільки, будучи сином наложниці, він не мав відповідних привілеїв янбанства) й заперечували «божественність» цинського імператора («Сина Неба») як сюзерена корейського вана й уособлення божественного Неба на землі. Звичайно, такі ідеї влада розцінила як загрозу для державних основ, тому в 1863 р. Чхве Джеу заарештували і через рік стратили.
Кіми вперто чіплялися за режим самоізоляції як єдиний засіб зберегти незмінними внутрішні порядки в Чосоні, але настирливі вторгнення європейців продемонстрували "їхню істотну воєнно-технологічну перевагу, тому перед правлячою елітою країни постало питання негайної модернізації країни. Та кліка андонських Кімів і чути про це не хотіла. Владний режим у Кореї потребував змін.
Боротьба за збереження режиму самоізоляції
Останнім аргументом на користь того, що кліка Кимів неспроможна ефективно управляти Чосоном і тому не зможе відвернути загрозу насильницького «відкриття» Кореї з перспективою перетворитися на колонію, стало небачене піднесення селянських рухів у країні. Лише протягом 1862 р. чосонські хроністи зареєстрували 21 селянський виступ. В окремих регіонах збунтувалися навіть деякі військові частини, а на початку 1863 р. антиурядове заворушення відбулося у столичному гарнізоні. А тут ще західні країни нав'язали в 1840—50-х роках кабальні нерівноправні договори найближчим сусідам Кореї — Цинській імперії і токугавській Японії. За цієї ситуації знову загострилася боротьба серед основних кланових партій за домінування при дворі, оскільки норони, на яких традиційно спиралися андонські Кіми, вперто не пускали до владних важелів своїх «південних» і «північних» конкурентів. Пік нестабільності припав на 1863 р., коли ван Чхолджон [1850—1863] помер, не залишивши прямого спадкоємця. Скориставшися тимчасовою владною невизначеністю, ініціативу двірцевих інтриг не рехопили «південні» та «північні», яким вдалося спільними зусиллями посадити на ванський трон 12-річного представника бокової гілки династії Лі Джехвана, усиновленого однією з удів покійного Чхолджона. У 1864 р. його проголосили ваном під тронним ім'ям Коджон [1864—1907]. Проте внаслідок династичних махінацій фактичним володарем країни став батько неповнолітнього вана на ім'я Лі Хаин, який присвоїв собі після коронації сина офіційний титул тевонгун (принц-регент).
Країна поринала в хаос: ліквідація станових регламентацій ламала традиційний суспільний уклад, грошові махінації спричинили фінансовий колапс, а організація безплатних робіт по лінії відробіткової державної ренти відривала від основної роботи десятки тисяч виробників, що вкрай негативно вплинуло на обсяги виробництва. Єдине, в чому тевонгун досяг безперечних успіхів, була боротьба проти відкриття країни іноземцями.
Першими були американці. Влітку 1866 р. американська шхуна «Генерал Шерман» водами р. Тедонган підійшла до Пхеньяна, демонстративно ігноруючи в такий спосіб режим самоізоляції Чосону. У відповідь корейці шхуну спалили, а весь її екіпаж — вирізали. Восени того ж року у відповідь на нещодавні прилюдні страти французьких місіонерів до берегів Кореї підійшла потужна французька ескадра (сім кораблів). Захопивши острів Канхвадо, де розміщувалася літня резиденція корейських ванів, французи пограбували й вивезли звідти королівський національний архів і королівську бібліотеку, після чого вирушили на столичний Сеул. Уряд тевонгуна діяв рішуче: гирло р. Ханган перегородили затопленими корейськими шхунами, а для боротьби з французьким десантом з півночі до Сеула перекинули корпус генерала Ян Хонсу, сформований із мисливців за тиграми, що славилися надзвичайною влучністю у стрільбі. У битві, що відбулася в районі Тхонджина, на підступах до Сеула, французів зупинили й відкинули. «Відкриття» Кореї знову не відбулося.
Останнім зовнішньополітичним успіхом тевонгуна стала відсіч американській агресії 1871 р. Спочатку дві приватні американські шхуни спробували покарати Чосон за інцидент зі шхуною «Генерал Шерман». Десантувавшися в затоці Асан, що в районі Куманпхо (центрально-західна провінція Чхунхон), американці пограбували могилу батька тевонгуна, однак утекли, коли до Куманпхо почали підходити корейські війська. Того ж року експедицію проти Кореї організував американський уряд президента У. Гранта, який наказав адміралові Д. Роджерсу покарати Чосон. Для цього йому виділили п'ять бойових кораблів, 1230 десантників і 85 гармат. У відповідь тевонгун провів добровільно-примусову мобілізацію, зігнав людей на спорудження нових берегових укріплень, увів і зібрав «тимчасовий воєнний податок», тож коли в червні 1871 р. американський десант спробував захопити кілька корейських приморських фортець, опір чосонців змусив загарбників ретируватися.
Перемога у сутичках з інтервентами дорого обійшлася Чосону. Корейське господарство було остаточно розвалене, і в 1872 р. всю країну охопили народні заворушення. Цим відразу ж скористалися супротивники тевонгуна. Завдяки їхнім інтригам у 1873 р. (у зв'язку з повноліттям вана Кодона) інститут тевонгуна був ліквідований, а владу в країні перехопили представники роду Мін, з якого походила офіційна дружина вана — королева Мін Мьонсон.
Реформи Лі Хаина
Усунувши від влади андонських Кімів, тевонгун спирався у своїй подальшій політиці на тих, хто його привів до влади — на янбанів південних і північних провінцій, яких протягом минулих десятиліть не допускали до реального управління державою. Що ж до програми урядових дій, вона була висловлена Лі Хаином тезово, але цілком предметно: «Несу єеян» («Внутрішні реформи і зовнішній захист»). Це означало, що уряд тевонгуна мав намір, зберігаючи зовнішню ізоляцію, провести внутрішню модернізацію Кореї, що давало можливість країні у майбутньому не боятися неминучого «відкриття».
Почав тевонгун із відновлення владної вертикалі. Для боротьби з реліктами регіонального сепаратизму від імені вана Коджона вийшов едикт про безумовне підпорядкування всіх провінційних органів влади центральним урядовим відомствам. А щоб провінційна знать не ініціювала нових заколотів, знову провели масове закриття місцевих конфуціанських храмів слави (совон), після чого із майже 600 совонів, що діяли раніше, залишилося лише 47. З метою розширення соціальної бази реформаторів тевонгун скасував сувору станову регламентацію підданих у питаннях одягу (відтепер шовковий одяг могли носити не лише янбани), а також ліквідував заплутану стару податкову систему, замінивши її єдиним подвірним податком, який відтепер мали платити всі корейці незалежно від станового чи службового статусу. Певну увагу приділили реформатори модернізації корейської армії, для переозброєння якої в Японії закупили нову зброю, було виділено кошти на реконструкцію старих та побудову нових фортифікаційних споруд. Паралельно посилювався режим зовнішньої ізоляції країни. Із прикордонних з Китаєм північних територій (там Корея мала єдиний суходільний кордон) виселили всіх мешканців, перетворивши ці землі на своєрідну ізоляційну смугу, поява в якій без офіційного дозволу каралася смертю. Продовжувалися жорстокі переслідування християн, символом чого стали криваві страти 1866 року, коли до смерті засудили дев'ятьох французів-місіонерів і майже 10 тис. християнізованих місіонерів, а також спалили всі знайдені в країні іноземні книги (навіть знамениту корейську граматику, укладену єпископом Берньйо). Того ж року для посилення владного контролю над настроями підданих усе населення країни поділили на п'ятидвірки на чолі з виборними старостами, члени яких колективно круговою порукою відповідали за ідеологічну благонадійність своїх сусідів.
Символом реформаційного оновлення Кореї тевонгун вирішив зробити офіційну королівську резиденцію — сеульський палац Кьонбок-кун, збудований у 1865 р. Резиденція була обнесена потужним муром, за яким розмістили пишний тронний зал, кілька палаців для проживання й роботи вана, його сім'ї та центрального уряду країни, в оточенні примхливих павільйонів і альтанок.
Як це трапляється, у тевонгуна-реформатора раптом вичерпалися кошти, а нововведення вимагали дедалі більших витрат. І тоді Лі Хаин не став довго ламати собі голову, а пішов торованим попередниками шляхом — почав псувати монету, змушуючи населення приймати нові гроші (танбекчон) за явно завищеним курсом, а коли й цих коштів не вистачило — почав силоміць зганяти людей на виконання всіляких повинностей на користь держави під виглядом відробіткової ренти.
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |