Палеоліт поділяють на два основні періоди: ранній (3/2,6 млн — 40/33 тис. років тому) та пізній (40/33 — 10 тис. років тому). Відповідно до особливостей техніки обробки кам'яних знарядь, характеру суспільного виробництва, соціального устрою тощо палеоліт поділяють і на дрібніші періоди (або епохи). До раннього палеоліту відносяться такі епохи: олдувайська (колишня дошельська) —3/2,6—1,5/1,1 млн. років тому; давньоашельська (колишня шельська, абевільська) — 1,5/1,1—0,6 млн. років тому; середньо-пізньоашельська (колишня ашельська)—600—150 тис. років тому; мустьєрська—150— 40/30 тис. років тому. Деякі археологи вважають мустьерську епоху середнім палеолітом.

 

Епохи пізнього палеоліту — ориньякська, солютрейська та мадленська — мають переважно локальний характер.
 

 

В ашельську епоху домінували архантропи. В ранньому ашелі до 90 % знарядь становили відщепи, але поступово з чоперів розвинулося ручне рубило — універсальне знаряддя, яке відрізнялося від чопінгів тим, що оббивалося з двох боків багатьма дрібними сколами. Рубило досягало 10—20 см завдовжки, важило 0,5—1 кг, мало необроблену частину — п'ятку (щоб тримати рукою). З'явилися клівери — сокироподібні рубила з прямим або вигнутим лезом. У середньо-пізньоашельську епоху рубило часто виготовляли вже з відщепів; його робочий край загострився й займав майже весь периметр знаряддя; в техніці обробки виникла ретуш (вторинна обробка дрібним відколюванням); зникла п'ятка. Рубила почали використовуватися як наконечники списів. Клівери набули правильної форми; вдосконалився нуклеус; в ужитку з'явився нуклеус левалуа (його попередньо ретельно оббивали з усіх боків, добиваючись правильної форми, а потім повздовжніми ударами відбивали з різних боків, як правило, трикутні відщепи, з яких також виготовляли знаряддя). На відщепах виготовляли скребла, скребки, свердла. На кількох закордонних стоянках відкриті залишки дерев'яних списів і палиць-копалок, кінці яких гартували обпалюванням.

 

У ранньому палеоліті Європи і Азії за ашельської доби жили пітекан-тропи і синантропи. Клімат у ті часи був теплішим, ніж тепер, рослинний і тваринний світ—близьким до субтропічного. Тут водилися такі представники теплолюбних тварин, як південний слон, гіпопотам, шаблезубий тигр, печерний лев та ін.

 

Пітекантроп ходив на трохи зігнутих у колінах ногах, був значно вищий за гомогабіліс (зріст до 170 см). Володів звуковою мовою хоча, мабуть, дуже примітивною. Рештки пітекантропів виявлено в Південній Азії (о. Ява), Південно-Східній і Північній Африці та в Європі. Пітекантроп з Північної Африки отримав назву атлантропа. Разом з кістками атлантропа на місці розкопок зібрано рештки викопних тварин, більше 100 кам'яних знарядь. Методами точних наук встановлено, що атлантроп у Північній Африці жив дещо пізніше, ніж пітекантроп з острова Ява. В Європі архантропи представлені знахідками поблизу німецького м. Гейдельберг та в місцевості Вертешселлеш на території Угорщини.

 

Синантропи жили на 100-150 тис. років пізніше пітекантропів. У печері Джоу-Коу-Тянь (Китай) виявлено і досліджено їхнє стійбище. Тут тривалий час горів вогонь, унаслідок чого зібралася майже шестиметрова товща попелу. В печері знайдено рештки більше 40 людей, примітивні знаряддя праці та численні кістки тварин, здобутих на полюванні. Отже, синантропи на відміну від пітекантропів, вже знали вогонь і вміли його підтримувати, що було одним з найбільших досягнень первісної людини на шляху виділення її зі світу тварин. Тепло багаття зігрівало людину в холодний зимовий час, вогонь захищав її від дикого звіра, з'явилася можливість запікати м'ясо.

 

Основним заняттям людей раннього палеоліту було збиральництво(плоди, ягоди, їстівні корені, гриби), а також полювання на тварин, нерідко досить великих. У печері Джоу-Коу-Тянь, наприклад, серед фауністичних решток 70 % кісток належали оленю, решта— ведмедю, шаблезубому тигру, дикому коню, кабану тощо.

 

У своїй трудовій діяльності люди раннього палеоліту використовували знаряддя, виготовлені з каменю, переважно кременю; були, напевно, і де-рев'яні. Кам'яне ручне рубило ашельської пори — видовжене плоске заго-стрене з двох боків і на кінці універсальне знаряддя 20-25 см завдовжки і масою понад 1 кг. Під час роботи його тримали просто в руці. Ним можна було наносити сильні удари, робити зарубки на дереві або стругати його, викопувати коріння тощо. Крім ручного рубила, за знаряддя правили відщепи кременю, на гострих кінцях яких є сліди використання їх у вигляді пощербленості. В ашельську епоху з відщепів і примітивних пластин почали виготовляти також скребла та скребла-ножі.
 

 

У мустьєрську (неандертальську) епоху перемогла техніка левалуа: від нуклеуса почали відбивати один-два відколи не паралельними ударами, а радіальними — від країв до центру. Основна частина знарядь виготовлялася на відщепах за допомогою ретуші. їх існувало понад 60 типів: гостроконечники, скребла, зубчасті знаряддя для обробки дерева. З'явилися перші вироби, властиві пізньому палеоліту (подовжені пластини, проколки, скребки з опуклим лезом). Ознаками виробничої спеціалізації є досліджені археологами стоянки-майстерні, довгочасні поселення та ін.

 

Період середнього палеоліту (мустьє) датується 150-40/35 тис. років тому. Ще в середині ашельської пори в кліматі Європи сталися значні зміни — почалося похолодання. В науці його пов'язують з періодичними зледеніннями (гляціалами), що утворювалися в північних широтах: гюнцським, міндельським, рісським і вюрмським. Між ними були так звані інтергляціали — періоди, коли клімат зазнавав деякого пом'якшення. Льодовиковий період тривав до кінця палеолітичної епохи.

 

Мустьєрська пора припадає на кінець рісського зледеніння і ріс-вюрмського інтергляціалу. Рісське (його ще називають дніпровським) зледеніння було найбільшим. Вважають, що льодовик у цей час спускався з півночі Європи далеко на південь і досягав широти сучасного Дніпропетровська. Рівень світового океану на кілька десятків метрів був нижчий, ніж тепер, і материки з'єднувалися між собою. На території Європи, аж до південних її районів, поряд з мамонтом і шерстистим носорогом водилися такі види арктичної фауни, як північний олень, песець та інші.

 

За мустьєрського часу жили неандертальці — представники людини нового фізичного типу — кремезні, невисокого зросту (близько 160 см), з об'ємом мозку близько 1400 см3. Вони мали дуже похилий лоб з великим надорбітальним валиком, нижню щелепу без підборідного виступу; лицева частина черепа значно виступала вперед.

 

У мустьєрську пору триває розвиток техніки обробки кременю та виготовлення знарядь праці. Поряд з ручними рубилами, що в цей час дещо зменшуються в розмірі (так звані біфаси), з'являються також гостроконечники і скребла. Гостроконечники були вістрями до списів, скребла вико-ристовувались як ножі. Якщо раніше крем'яні вироби (рубила) виготовлялися з природного уламка кременю, то тепер для формування гостроконечників і скребел спочатку робилася спеціальна заготовка у вигляді відщепа або пластини. Ці заготовки сколювались із спеціально підготовлених ядриш — нуклеусів. Найбільш поширеною формою мустьєрського нуклеуса був дископодібний, з якого сколювали широкі з великою ударною площадкою і відбивним бугорком відщепи. Пластини сколювали і з нуклеусів іншої форми: черепахоподібних, клиноподібних, торцевих тощо. Кожен такий нуклеус формувався для того, щоб зняти з нього одну велику і міцну пластину.

 

Наявність на відщепах і пластинах ударної площадки і відбивного бугорка, хвильовидність зламу — характерні ознаки штучного їх сколювання.Щоб перетворити відщеп або пластину в гостроконечник, скребло чи якесь інше знаряддя, поверхню заготовки ретушували, тобто сколювали з неї у потрібних місцях ударами відбійника чи натисками ретушера дрібні лусочки доти, доки не виникало готове знаряддя. Основним заняттям людей мустьєрської пори було полювання на великих тварин — мамонтів, носорогів, бізонів, північних оленів тощо. В культурному шарі Старосільської стоянки в Криму серед решток тварин, на яких полювали її мешканці, переважають кістки дикого осла.

 

Холодний клімат кінця ашельської і мустьєрської пори змушував людей широко користуватися вогнем, який неандертальці вже, мабуть, уміли штучно добувати. В печері Крапіна в Хорватії біля вогнища пізнього ашелю-мустьє виявлено веретеноподібні палички з обпаленими кінцями. Вважають, що за допомогою цих знарядь тертям чи свердлінням тут добували вогонь. Оволодіння способами штучного добування вогню було дуже важливим кроком у розвитку культури людства.

 

У мустьєрську холодну пору починається інтенсивне заселення печер. Людині, очевидно, довелося витримати у зв'язку з цим нелегку боротьбу з попередніми мешканцями — печерними хижаками (гієною, ведмедем). Там, де не було придатних для життя печер, виникають штучні житла. Рештки одного з них досліджено О. П. Чернишем на стоянці Молодове І на середньому Дністрі. Воно мало округлу форму, було обкладене навколо кістками мамонтів, мабуть, перекривалось шкурами диких тварин.

 

Мустьєрських стоянок і місцезнаходжень на території України виявлено і досліджено значно більше, ніж ашельських. На підставі вивчення знахідок з мустьєрських стоянок (крем'яних знарядь праці) вчені вважають, що розселення на території сучасної України йшло з півдня і південного заходу в обхід Чорного моря — через Кавказ та Центральну Європу.

 

Про соціальну організацію суспільства раннього палеоліту відомо не-багато. Основною соціальною одиницею тоді була дородова община з невпорядкованими шлюбними відносинами всередині самої общини (ендогамний шлюб). Община ґрунтувалася на кровно-родинних зв'язках, вона ж виступала і як єдиний господарський колектив, наприклад, при облавному полюванні.

 

Можна говорити про високу згуртованість колективів і взаємодопомогу, що існувала всередині цих колективів. У печері Шанідар (Ірак), наприклад, знайдено поховання дорослого чоловіка, в якого ще за життя була ампутована права рука вище ліктя, а на лицевій частині черепа виявлено сліди від важких ран, що зажили ще за життя. Ця людина, хоч і не була вже придатна до фізичної праці, проте жила в колективі довгий час.

 

В мустьєрську епоху з'являються перші поховання. Рештки кількох поховань неандертальської людини виявлені в Криму, у тому числі в печері Кіїк-Коба, та під навісом скелі Ак-Кая поблизу м. Білогорська. Покійників клали у скорченому стані, обкладали кістками тварин, що вказує на ви-никнення якихось початкових форм первісної релігії і вірувань. Деякі дослідники вважають, що вже за мустьєрської епохи могли складатись і ранні форми образотворчого мистецтва.

 

Наступний етап у розвитку культури, господарства і соціального ладу людства — період пізнього палеоліту — тривав від 35 до 10 тис. років тому. Припадає він, в основному, на час вюрмського, або валдайського, зледеніння. Клімат залишається суворим — холодним і сухим. Вважають, що він став ще сухішим порівняно з мустьєрською порою, бо зменшується кількість лісів, ширшим стає тундро-степовий простір. Відповідно до ландшафтно-кліматичних умов зберігаються і представники холодовитривалих тварин — північний олень, песець, біла куріпка, альпійська чайка тощо. З'являється навіть вівцебик. Існували також мамонти, дикі коні, бізони. Останні — більше у степовій зоні.

 

У пізньому палеоліті людина заселила величезні простори Старого Світу, виключаючи, можливо, лише території Крайньої Півночі. Виявлено пізньопалеолітичні стоянки навіть на р. Печорі за Північним полярним колом. Вважають, що в пізньому палеоліті людина переселилася і на Аме-риканський континент, очевидно, через Чукотку і Аляску. З'являється вона в цей час і в Австралії.

 

У пізньому палеоліті з'явилось багато нових типів крем'яних знарядь. Наприклад, люди навчилися виготовляти ножеподібні пластини. їх сколювали зі спеціальних нуклеусів призматичної або конічної форми. З одного такого нуклеуса можна було сколоти багато пластин. За формою і досконалістю виготовлення лізньопалеолітичні пластини значно відрізняються від мустьєрських. Вони довгі, рівно огранені, з невеликою ударною площадкою і відбивним бугорком, мають гострі ріжучі грані. Тепер пластини з нуклеусів здебільшого не відбивали відбійником, як це було властиво для мустьєрської техніки, а сколювали сильним ударом за допомогою спеціальної наставки. Ці пластини використовувались як ножі, з них виготовляли також інші знаряддя — скребки, різці, вістря дротиків і списів тощо.

 

Скребки, в яких робоча частина здебільшого округла, виготовлялися шляхом нанесення по краю заготовки дрібної ретуші. Техніка виготовлення різців, що призначалися для роботи по твердому матеріалу — кістці, рогу, дереву, дещо інша. Робочий край тут формувався за допомогою одного чи кількох невеликих різцевих сколів, нанесених на заготовку вподовж її довгої осі. Інколи кінець різця біля сколу також ретушувався. За формою і технікою виготовлення різці бувають серединні, кутові, бічні та ін. Скребки і різці інколи виготовляли також із відщепів.

 

Вістря дротиків і списів із кременю формувалися в різній техніці: а) за допомогою плоского двобічного чи однобічного ретушування сколами плоских поверхонь заготовки; б) шляхом крутого крайового ретушування по гранях заготовки. У техніці двобічного плоского ретушування виготовлялися класичні лавролисті вістря списів солютрейської культури. Вістря до списа в перигорійській культурі мають здебільшого однобічну обробку. Проте для перигорійської культури більш характерні вістря, виготовлені способом крутого крайового ретушування, що зумовило специфічні форми цих виробів (шательперрон — вістря у вигляді леза складаного ножа, драветт — вістря з пластин з однією рівною затупленою спинкою). Пластини і вістря з затупленою крутою крайовою ретушшю зустрічаються і в мадленських комплексах. Інколи, наприклад, при виготовленні вістря з бічною виїмкою костенк ївсь кого типу, поєднували обидва види ретуші — плоску поверхневу і круту крайову.

 

Крім ножів із пластин, скребків, різців і вістер, на палеолітичних стоян-ках зустрічаються інші типи крем'яних виробів, зокрема проколки, стаме-сочки тощо. Під час розкопок на стоянці Чулатів під Новгородом-Сіверським на Десні були виявлені великі знаряддя, що дістали назву гігантолітів. Їх використовували, напевно, для розбивання кісток тварин.

 

Поряд з кам'яними виробами у другій половині пізнього палеоліту, зокрема в мадленську пору, людина почала широко застосовувати знаряддя, виготовлені з кістки та рогу — гарпуни, вістря списів, шевські голки, при-краси тощо. Багато таких виробів виявлено, наприклад, на стоянках Молодове на Дністрі, Мізин і Межиріч у басейні Дніпра. Як показали роз-копки, люди пізньопалеолітичної епохи вміли вже розрізати на смуги і ви-рівнювати бивні мамонта, з яких виготовляли древко списа разом з вістрям довжиною понад 2 м.

 

На окремих пізньопалеолітичних пам'ятках (Королеве, Межиріч та ін.) виявлено кістяні та кремневі наконечники для стріл. Отже, у пізньому па-леоліті почали використовувати лук та стріли.

 

Духовна культура. У процесі повсякденної трудової діяльності розвивається мислення людини, насуваються позитивні знання, складаються вірування і звичаї, виникає мистецтво.

 

Як один із проявів суспільної свідомості за пізнього палеоліту виникають різні форми релігійних вірувань: тотемізм, магія, анімізм. Первісна людина повністю залежала від природного оточення, часто вона була безсилою в боротьбі проти стихійних сил. Не спроможна зрозуміти і пояснити причин виникнення тих чи інших явищ природи, людина боялася їх, приписувала їм надприродне походження, одухотворювала їх. Прояви первісних форм релігії зафіксовані в пізньопалеолітичних пам'ятках, існування їх засвідчено етнографічними даними.

 

Тотемізм — це віра в те, що кожна родова група має свого спільного предка — тотема, яким могли бути тварина, рослина, комаха чи навіть предмети неживої природи. На тотемну істоту заборонялося полювання. За допомогою магії, магічних дій, різних заклинань і чар людина сподівалася змінити природний хід подій, вплинути на них у потрібному для неї напрямку. Тому первісні мисливці, перш ніж йти на полювання якоїсь тварини, часто здійснювали обряд "убивання" її зображення, нанесеного на пісок чи на стіну печери. Такі зображення тварин, "поранені" списами, відомі в первісному образотворчому мистецтві. З обрядом магії пов'язується віра первісної людини в те, що реальний предмет або істоту можна підмінити її частиною. Наприклад, роги оленя, покладені в могилу, мали замінити померлому реальну тварину, якій вони належали.

 

Анімізм - віра в існування у людини і оточуючих її предметів душі. З анімістичним віруванням пов'язана турбота про потойбічне життя померлих, про що свідчать розкопки пізньопалеолітичних поховань нерідко із знахідками при них.

 

Згадані форми релігії існували не відособлено; частіше вірування первісної людини виявлялися в їх органічному поєднанні і переплетенні.