У межах України відомі ряд досить повно вивчених неолітичних куль¬тур, що належать як до землеробсько-скотарської, так і до мисливсько-рибальської зон. Хронологічно їх поділяють так: ранньонеолітичні куль¬тури (кінець VI―IV тисячоліття до н.е.)- буго-дністровська, сурська, лінійно-стрічкової кераміки, Кріш-Старчево, тиська; скредньонеолітичні (IV тисячоліття до н.е.) і пізньонеолітичні культури (III тисячоліття до н.е.)- дніпро-донецька і ямково-гребінцевої кераміки.

 

Буго-дністровська культура була поширена на території вздовж середніх течій Дністра і Південного Бугу. Датується другою половиною VI-V тисячоліттям до н.е. Для стоянки Сороки (Молдова) одержано радіовуглецеві дати: 4880 (±150) та 4545 (±100) років до н.е.

 

Всього відомо близько 60 стоянок та окремих місцезнаходжень. Головні з них розміщені на території Вінницької і Кіровоградської областей- Саврань, Самчинці, Сокільці та в Молдові — Сороки. На поселеннях до-сліджено наземні житла підпрямокутної форми стовпової конструкції.

 

Кераміка гостро- і плоскодонна з лінійно-меандровим орнаментом. На середньому етапі розвитку культури з'являється гребінцевий орнамент. Крем'яний інвентар мікролітичний, у тому числі зустрічаються трапецієпо-дібні вкладиші. У вжитку були також кістяні рибальські гачки, мотики з рогу оленя, кам'яні зернотерки тощо.

Буго-дністровська культура України і Молдови розвивалася під значним впливом культури Кріш-Старчево (Балкани), про що свідчать пам'ятки цієї культури (кераміка та інші вироби), знайдені на буго-дністровських поселеннях.

 

Поховань буго-дністровської культури не виявлено, але, виходячи з матеріалів культури Кріш-Старчево, основним поховальним обрядом тут було скорчене на боці трупопокладення.

 

Культура лінійно-стрічкової кераміки, пам'ятки якої виявлено на території України, мала в Європі дуже значне поширення: від Рейну на заході до Дністра і Горині на сході. Вона вважається класичною неолітичною культурою Європи. Склалася ця культура десь у Подунав’ї, звідки проникла і в Україну. Датується другою половиною V тисячоліття до н.е. (одержано вже більше 100 радіовуглецевих дат).

 

На території України відомо більше 30 стоянок і місцезнаходжень цієї культури, у тому числі: Незвисько, Торське (на Дністрі), Луцьк, Баїв (на заході Волинської області), Ольшаниця (на Горині).

 

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Це чітко виявлена землеробсько-скотарська культура. Населення розводило всі основні види свійських тварин — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

 

Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки і рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми — у вигляді башмачної колодки, а також дрібні крем'яні інструменти — ножі, скребки та ін.

 

Кераміка досить досконала, кругло- і плоскодонна. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна — товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова —тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

У Центральній Європі досліджено багато могильників цієї культури. Основний обряд — скорчене на боці трупопокладення, кисті рук перед обличчям. Покійників часто посипали червоною вохрою.

 

На території України розкопано лише два поховання: Незвисько на Дністрі і Баїв у Рівненській області. При похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом. За матеріалами поховань встановлено, що носії культури лінійно-стріч-кової кераміки належали до середземноморського типу. Вони були невисокі на зріст, вузьколиці, з тонкими рисами обличчя.

 

Сурська, або сурсько-дніпровська, культура датується V — початком IV тисячоліття до н.е. Вона була поширена, головним чином, у Надпоріжжі (острови Сурський, Шулаїв, Стрільча Скеля поблизу Дніпропетровська, острів Виноградний північніше Запоріжжя тощо). Окремі місцезнаходження цієї культури відомі в Приазов'ї (Кам'яна Могила) та на р. Орель (Йосипівна). Всього виявлено понад 20 стоянок із сурською керамікою, поховання невідомі. На найкраще досліджених поселеннях на островах Сурському і Шулаєвому розкопано напівземлянкові житла.
 

Основним заняттям населення було мисливство і рибальство, на місцях поселень виявлено кістки і свійських тварин — бика, свині.

 

Кераміка своєрідна, переважно гостродонна, з добре відмуленої гайни, інколи з домішками черепашок, сіра, згладжена. Орнамент прокреслений або у вигляді ямок. Характерним для культури є і кам'яний посуд, школи гостродонний або у вигляді корита, зрідка прикрашений врізним орнаментом. В інших культурах України кам'яний посуд не зустрічається.

 

На стоянках виявлено велику кількість кістяних знарядь — кинджали, гачки, вістря стріл, гарпуни та багато інших. Такої кількості й розмаїття кістяних знарядь не знає жодна з неолітичних культур України. Відомі кам'яні шліфовані тесла та дрібні крем'яні вироби. Пам'ятки, до деякої міри споріднені з сурськими, відомі у Криму (Таш-Аїр, Заміль-Коба, Кая-Араси) та в пониззі Дону (станиця Роздорська), де вони виділяються в окремі культурні типи.

 

На початку IV тисячоліття до н.е. населення сурської культури в Надпоріжжі було витиснуте дніпро-донецькими племенами, що прийшли сюди з більш північних територій Подніпров'я.

 

Дніпро-донецька культура охоплювала все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, Полісся, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять; датується другою половиною V — III тисячоліттям до н.е. На території України і Білорусі відомо понад 200 поселень і 20 могильників цієї культури. Значна кількість поселень і всі могильники розкопані. Найвідоміші з них: Вовчок і Собачки в Надпоріжжі, Бондариха і Устя Осколу на Сіверському Дінці, Бузьки на Черкащині, Микільська Слобідка (нині в Києві), Грині — на Тетереві, Литвин у Білорусі. На поселеннях інколи вдасться відзначити сліди наземних жител і відкритих вогнищ.

 

Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основними тилами орнаменту. Горщики гостродонні, плоскодонні. Рідко зустрічаються мисочки. У глину, з якої їх виготовляли, часто домішували траву або пісок.

 

Дніпро-донецькі племена займалися, в основному, мисливством і рибальством, але знали також і свійських тварин. Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров'я. В Надпоріжжі, на¬приклад, серед виявлених на деяких стоянках кісток більше 80 % з них належить свійським тваринам (бик, свиня). Населенню були відомі і зачатки землеробства — на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах Волині виявлено відбитки зерен культурного ячменю.

 

Матеріальній культурі властиві крем'яні і кам'яні шліфовані сокири клиноподібної форми; ножі й скребки, вістря стріл і списів з кременю. Добре представлені мікроліти—трапеції, пластини зі скошеним кінцем тощо. Серед знахідок трапляються оригінальні вироби — так звані човники, призначення яких не з'ясовано.

 

Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники маріупольського типу. Маріупольський могильник (розкопки М.О. Макаренка) являв собою довгу (28 м) і вузьку яму глибиною більше одного метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних по¬рошком червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо.

 

Культура ямково-гребінцевої кераміки датується другою половиною IV — III тисячоліттям до н.е. Вона охоплювала значну територію Східної Європи — Волго-Окський басейн і далі на північ аж до Карелії включно. Пам'ятки цього типу є в Естонії, Латвії і на півночі Білорусі; на сході вони поширювалися до впадіння Ками у Волгу. Існують локальні варіанта цього типу пам'яток — льялівська, балахнівська, карельська та інші культури.

 

Пам'ятки культури ямково-гребінцевої кераміки України становили окрему територіальну групу, до якої входили сучасні Чернігівська, Сумська, Харківська і частково Полтавська області. Південна межа поширення пам'яток ямково-гребінцевої кераміки проходить по лінії Чернігів—Полтава — Слов'янськ, однак місцями вони проникають і трохи далі на південь.

 

На Десні, Сеймі, Ворсклі, Пслі, Сулі, Сіверському Дінці, Орелі виявлено близько 70 поселень цієї культури. На поселеннях Погорілівка, Гришівка на Десні, Скуносове і Волинцеве на Сеймі проведено стаціонарні розкопки.

Кераміка примітивна, виключно гостродонна, прикрашена ямковим і гребінцевим орнаментом, що дав назву всій культурі. Серед знарядь праці виділяються великі сокири, ножі, скребки, вістря списів, виготовлені з кременю і кварциту, кістяні й рогові вістря стріл, гарпуни тощо.

 

Населення культури ямково-гребінцевої кераміки займалося виключно рибальством, мисливством і збиральництвом. Ні свійських тварин, ні культурних злаків воно не знало.

 

У межах України поховань цієї культури не виявлено. У Волго-Окському басейні відомі поодинокі поховання, для яких характерне трупопокладення у випростаному на спині стані. Небіжчиків часто посипали порошком червоної вохри. Носіями культури ямково-гребінцевої кераміки були північні європеоїди, деякі з них мали монголоїдні риси. Це населення було подібне до дніпро-донецького, хоч і відрізнялося від нього.