Трипілля ВІ синхронізується з Кукутені А і разом становить наступний період розвитку, коли на базі прекукутенсько-ранньотрипільської культури локалізуються західна (кукутенська) та східна (трипільська) лінії розвитку КІС Кукутені-Трипілля. На етапі Кукутені А-В — Трипілля ВII формуються культури Кукутень і Трипілля в системі цієї спільноти. Умовну розділювальну лінію між ними позначено течією Дністра. На цей час трипіль-ське населення займає басейни Верхньої Наддністрянщини та Верхньої Надбужанщини, а на північному сході виходить на правий берег Дніпра на ділянці Ржищів—Трипілля. Відбувалося поступове освоєння Правобережного Лісостепу.

 

Наприкінці середнього (ВII) та на початку пізнього (СІ) етапів трипільське населення продовжувало освоювати Північний Лісостеп. При цьому спостерігався приплив нових мігаційних хвиль із Заходу, з теренів Молдови. Північно-західний вектор експансії спричинив масове заселення Верхньої Наддністрянщини й початок колонізації Волині під завершення фази ВII. В ареалі верхньодніпровської групи пам'яток розроблялися запаси високоякісного туронського кременю та родовища солі. Потужнішим виявився східний напрям міграції, що охопив середню і верхню течії Південного Бугу (Вінницька обл.) та Буго-Дніпровське межиріччя в межах Черкаської області. Тут унаслідок взаємодії прибулого (кукутенського) і місцевого (трипільського) населення утворюються середньобузька, косенівська й томашівська групи пам'яток. З останньою пов'язаний феномен поселень-гігантів, зосереджених у Тальнівському районі Черкаської області.

 

Надзвичайно важливе значення мав рух трипільського населення на північ від Росі. Між Россю і Стугною вивчено коломийщинську групу пам'яток, а далі на Північ, від Стугни до Прип'яті, поширилися пам'ятки чапаївсько-лукашівської групи. Їхні носії перетинають Дніпро й опановують ділянку Лівобережжя від Переяслава-Хмельницького до Остра на Десні в Чернігівській області. Настала доба найвищого розквіту й консолідації КІС Кукутені-Трипілля (перша половина IV тис. до н. е.). Практично весь Правобережний Лісостеп тоді був заселений і поділений між племенами цієї спільноти.

 

Фінальним у розвитку КІС Кукутені-Трипілля став період СІІ, коли монолітність цього грандіозного явища, досягнута в попередній період, була остаточно втрачена. Під тиском степовиків трипільці втрачають Дніпро-Бузьке лісостепове межиріччя та Побужжя. На Дніпрі їм удалося утриматися лише в районі Києва, де зафіксовано софійську групу пам'яток, яку, можливо, варто розглядати як окрему культуру.

 

Софіївська культура належить до завершального етапу КІС Кукутені-Трипілля й датується першою чвертю III тис. до н. е. Відомі чотири грунтові цвинтарі поблизу сіл Чернин, Червоний хутір, Софіївка та Завалівка Київської області, розташовані на піщаних дюнах уздовж краю борової тераси лівого берега Дніпра. Поховальний обряд — тілоспалення на стороні. Прах ховали в урнах або мішечках у ямах. У половині поховань виявлено знаряддя праці (крем'яні ножі, клинцеві сокири, рогові сокирки, ретушери, віджимники, прясла), зброю (кам'яні сокири-молоти, мідні сокири й кинджали, крем'яні та мідні вістря стріл), прикраси (мідні браслети й пронизки, намистини з бурштину, кості, каменю), кераміку (широкогорлі й біконічні горщики, опуклотілі посудини, конічні чаші, амфорки, мініатюрний посуд). Аналіз ритуалу дає можливість виділити чотири статево-вікові групи (діти-підлітки, дорослі, чоловіки, жінки) і три соціальні страти серед населення софіївської культури.

 

Софіївське населення рушило далі на Захід, сформувавши західноволинську групу пам'яток. На Східній Волині, між верхів'ями Південного Бугу і середнім Дністром, локалізовано городсько-касперівську групу пам'яток. Нижче за течією Дністра й у Дністро-Прутському межиріччі послідовно виділено вихвапишську та гордінештську групи пам'яток. Частина трипільського населення із втратою родючих земель у Лісостепу змушена була спуститись уздовж Дністра до Степу, де між Дністром і Дунаєм фіксується усатівська культура з виразною орієнтацією на скотарське господарство. Втрата теренової цілісності, сегментація на ізольовані групи пам'яток, що простягнися ланцюжком від Києва до Волині, й далі, уздовж Дністра, до Чорного моря, обмежений діапазон контактів, зрештою, призвели до зникнення КІС Кукутені-Трипілля на початку III тис. до н. е.