Глобалістіка — міждисциплінарна форма знання в області міжнародних відносин і світової політики, яка прагне здолати кризу гуманітарних наук, розділених часто непереборною спеціалізацією і трансформацією предметів дослідження під впливом процесів, що відбуваються в сучасному світі

Новою загрозливою реальністю є комплекс глобальних проблем, які зачіпають життєві інтереси всього людства і вирішувати які можна лише зусиллями всіх країн світу. Ігнорування цих проблем ставить під загрозу існування людського роду. І. Фролов писав: "Глобальні проблеми, якщо їх вчасно не вирішити, можуть перетворитися не тільки в гальма розвитку суспільства, а лей у вибухівку, яка спроможна підірвати основи його існування".

Глобальні проблеми – це найбільш суттєві, злободенні проблеми, які торкаються життєвих інтересів всіх народів і для свого розв'язання вимагають колективних зусиль світового співтовариства.

Головні ознаки глобальних проблем:

їх загальнолюдський характер;
масштабність;
надзвичайна гострота;
необхідність колективного вирішення.

Глобальні проблеми людства поділяються:

соціально-політичні;
соціально-економічні;
соціально-екологічні;
проблеми людини.

Соціально-політичні проблеми охоплюють цілий комплекс завдань щодо забезпечення миру і міжнародної безпеки:

відвернення ядерної війни та запобігання локальним війнам (в світі нагромаджено близько 60 тис. різних ядерних боєприпасів загальною потужністю приблизно 55 тис. мегатонн, що є матеріальною основою багаторазового знищення всього живого);
припинення гонки озброєнь, проведення роззброєння та конверсії;
викорінення насилля у відносинах між людьми, забезпечення застосування мирних засобів розв'язання міжнаціональних, міждержавних, регіональних та інших конфліктів;
побудова ненасильницького світу на основі утвердження довіри між народами, добросусідства, партнерства, співробітництва та зміцнення системи загальної безпеки.

Глобальні соціально-економічні проблеми охоплюють:

економічну відсталість значної кількості країн;
демографічні проблеми;
продовольчі проблеми (за різними даними у світі голодує 435—600 млн. осіб. При зростанні населення (нині воно становить майже 6 млрд. осіб, а до 2030 p. досягне 8—9 млрд.) ця проблема може значно загостритися. До того ж у країнах, що розвиваються (проблема голоду там найактуальніша), населення зростає швидкими темпами, а економічно розвинуті країни перебувають у стані демографічної кризи. Так, у 1966— 1988 pp. населення Африки зросло в 2,14 раза, а в Європі — менш ніж на 12%);
проблема ресурсів.

Не менш важливою є екологічні проблема, зумовлені істотним погіршенням природного середовища. Екологічна криза пов'язана з небаченим прискоренням економічного і технічного розвитку, наслідком чого є посилення експлуатації природних ресурсів, руйнування гармонійних природних зв'язків, отруєння природного середовища. Спеціалісти висловлюють думку, що за нинішніх темпів зростання природо-руйнуючої діяльності людство почне згасати приблизно з 2030 року.

Факти:

за даними ООН, в атмосферу щорічно викидається 25 млрд. т двоокису вуглецю, 150 млрд. т двоокису сірки, 50 млрд. т окису азоту, 700 тис. фреонів, 100 тис. т токсичних хімікатів, 500 т свинцю, 10 тис. т ртуті;
один сучасний пасажирський реактивний літак протягом 8 годин польоту поглинає 50-70 т кисню;
озонова дірка в Антарктиді досягла розмірів 10 млн. кв. км і рухається в бік Південної півкулі;
понад 96% запасів води на Землі – це солоні води Світового океану. Нині 1,3 млрд. жителів фактично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. жителів вживають забруднену воду.

Серед проблем глобального масштабу — боротьба зі СНІДом, міжнародний тероризм, наркоманія. Ці проблеми дали підстави членам Римського клубу (міжнародної неурядової організації, яка виникла у 1968 p. і об'єднує вчених різних країн, які присвятили себе вивченню глобальних проблем) дійти висновку про "кризу цивілізації", вихід з якої вимагає єдності всіх країн.

Глобальні зміни стимулювали нові підходи до вирішення проблем і конфліктів між державами, внесли корективи в міжнародну політику. Значний вплив на зміну міжнародної політики справили видатні вчені, представники Римського клубу, політичні діячі. Так, Б. Рассел і А. Ейнштейн у своєму маніфесті (1955 p.) наголошували, що в ядерну добу міждержавні сутички, спроби вирішувати проблеми силою загрожують людству знищенням.

Автори доповідей Римському клубу закликали суспільство, насамперед політиків, "подивитись далі інтересів нинішнього дня", "потурбуватись про виживання всього роду людського", "приступити до спільних, колективних, координованих дій різних організацій і держав". У цьому дусі висловлювались А. Сахаров, В. Брандт, Е. Кеннеді.

Отже, світ перебуває в перехідному, досить суперечливому періоді, коли тенденція до утвердження нового порядку, безпеки і мирного розвитку країн наштовхується на протидію тенденції до застосування силових засобів у політиці й відносинах з іншими державами. Треба сподіватися, що прагнення людства до самозбереження сприятиме остаточній перемозі першої тенденції, гармонізує політичне мислення світового співтовариства з новими реаліями.

Література

Бебик В. M. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика: [Монографія]. – К., 2000.
Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. – К., 1997.
Бодуен Ж. Вступ до політології. – К., 1995.
Брегеда А. Ю. Політологія: Навч. -метод, посібник для самост. вивч. дисц. – К., 1999.
Базар І. M. Політична етнологія як наука: історія, теорія, методологія, праксеологія. - К., 1994.
Гаєвський Б. Українська політологія. – К., 1995.
Гаєвський Б. Філософія політики. – К., 1993.
Гальчинський А. Кінець тоталітарного соціалізму, а що далі? – К., 1996.
Гелей С., Рутар С. Основи політології. -Львів, 1996.
Гелей С. Д., Рутар С. М. Основи політології. Навч. посібник. – К., 1999.
Пірен M. I. Етнополітика. – К., 1997.
Потульницький В. Історія української політології. – К., 1992.