Головна » 2014 Березень 16 » Давньоруська держава за Ярослава Мудрого. Внутрішня та зовнішня політика синів Ярослава.
21:24 Давньоруська держава за Ярослава Мудрого. Внутрішня та зовнішня політика синів Ярослава. | |
Після смерті Володимира його старший син Святополк, який князював у Вишгороді, користуючись відсутністю в Києві інших братів, захопив великий київський стіл. Він почав жорстоку боротьбу проти братів, наміряючись знищити всіх можливих конкурентів у боротьбі за владу. Після чотирирічної боротьби за великокнязівський престол загинули сини Володимира Борис, Гліб, Святополк, Святослав. У 1019 р. Києвом заволодів Ярослав. Однак влада його над руськими землями була не повною, оскільки вже в 1024 р. він поніс поразку в битві під містом Лиственом від свого брата, чернігівського князя Мстислава. Після цього Русь була розділена між двома князями по Дніпру - Правобережжя з центром у Києві управлялося Ярославом, а Лівобережжя з центром у Чернігові - Мстиславом. Брати спільно вирішували основні державні питання, що торкалися всієї Русі, спільно здійснювали військові походи. Тільки після смерті Мстислава в 1036 р. Ярослав зміг об'єднати у своїх руках обидва князівства. При Ярославі (1019-1054 р.) Київська Русь досягла свого найбільшого розквіту. Значну увагу Ярослав приділяв охороні кордонів держави. Ще в 1030-1031 р. він у союзі з Мстиславом відвоював Червенські землі, забезпечив безпеку південних рубежів Русі, звівши з боку степу укріплену оборонну лінію -багатосоткілометрові вали з укріпленими фортецями. У 1036 р. Ярослав здобув вирішальну перемогу над печенігами, після чого останні змушені були відкочувати за Дунай. їхнє місце в степу зайняли менш войовничі торки. На честь перемоги над печенігами був побудований собор святої Софії-перлина давньоруської архітектури. В зовнішньополітичній діяльності Ярослав продовжив лінію Володимира Святославича на зміцнення міжнародного становища Русі, насамперед - у християнській Європі. Важливе місце при цьому приділялося так званій «сімейній дипломатії», тобто укладенню вигідних союзів і угод шляхом династичних шлюбів. Сам Ярослав був одружений на доньці шведського короля Інгігерді, його сини Всеволод - на доньці візантійського імператора Костянтина IX Мономаха, Ізяслав - на сестрі польського князя Казимира, Святослав - на онучці німецького імператора Генріха II. Три доньки Ярослава стали дружинами європейських королів: Анна - французького Генріха І, Анастасія-угорського Андрія, а Єлизавета - норвезького Гаральда Сміливого. Така масштабність династичних союзів зробила Ярослава впливовим європейським політиком. У період князювання Ярослава активізувалися процеси перетворення ранньофеодальної держави у феодальну. Подальший розвиток одержала постійна структура місцевого управління у вигляді намісництва. З ім'ям Ярослава пов'язане створення першого писаного зводу законів Київської Русі «Руської правди», який регламентував внутрішньодержавні феодальні відносини. Продовжуючи лінію Володимира на активну» християнизацію Русі, Ярослав не тільки зводив численні монастирі і храми, але і вперше вивів російську православну церкву з-під впливу Візантії. У 1051 р. князь самостійно призначив її главою митрополита Іларіона без повідомлення про це константинопольського патріарха. Ярослав Мудрий поділив свою державу між синами і племінниками. Найбільш значні княжіння одержали старші сини. Ізяслав Ярославич одержав Київ, Святослав Ярославич -Чернігів, Всеволод Ярославич - Переяславль Південний. Намагаючись перший час усіляко зберігати єдність Русі і діючи спочатку в тісному союзі, Ярославичі не змогли запобігти феодального розпаду держави. Становище ускладнилося натиском половців, у битві з якими Ярославичі потерпіли поразку. Народне ополчення зажадало зброї для опору ворогові. Відмова князя призвела до повстання 1068 р. у Києві. Ізяслав утік у Польщу до свого тестя короля Болеслава. Повсталі кияни на віче проголосили великим князем полоцького князя Всеслава Брячиславича, якого Ізяслав у наступному 1069 р. вигнав з Києва за допомогою польських військ. Незабаром серед трьох Ярославичів виникли чвари, які призвели до повторної втечі Ізяслава в Польщу у 1073 р. Він повернувся в Київ тільки після смерті Святослава в 1076 р., але вже у 1078 р. був убитий у бою. Всеволод Ярославич, що став київським князем, (княжив у 1078-1093 рр.) не зміг стримати процес розпаду єдиної держави. Лише під впливом навал половців (1093-1196 і 1101-1103 рр.) було створено тимчасове об'єднання князів навколо київського князя для відбиття спільної небезпеки. У найбільших центрах Русі в цей час княжили: Святополк Ізяславич у Києві, Олег Святославич у Чернігові, у Переяславлі - син Всеволода Ярославича - Володимир Мономах. | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |